Світличний Іван Олексійович
Іва́н Олексі́йович Світли́чний (1929–1992) — український мовознавець, літературний критик, поет, діяч українського руху опору 1960—70-их років, репресований. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.
Світличний Іван Олексійович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.- Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
- Вщухає суєтна тривога.
- І в небесах я бачу Бога,
- І Боже слово на землі.
- Поезія — свобода серця…[1]
- Трудний він і тернистий, шлях на Голгофу слави.
- Я вірю в риму, / У силу слова незбориму, /В талан-натхнення, в Божий дар.
- Той у Сірка очей найма, / Того тягар пошан зім'яв. ...
- Так мало кременю! Найпаче,/ Як над ребром зависне гак.
- У яничари пруть ягнята. / І нікому меча підняти...
- Така овеча послідуща паства, / Що вити хочеться від роду-братства! / А кров - одна. Вичавлюю раба / Із себе - спадок роду! - по краплині.
- Статисти числяться в артистах.
- Безчестю алібі нема.
- За рай життям платити треба!
- Голову покласти - ще не значить впасти...
- Порційні дози патріотизму / Та нормативи прав і свобод: / Любити порціями Вітчизну / І знати з дозволу свій народ.
- Не густо між Боянами героїв.
- Поети стріляють римами, чекісти - із револьверів! / У серце стріляють. Серце - мішень для куль і для рим.
- Я честі свою твердиню, нескорений образ свободи, / Фортецю своєї гідності - душі - не здам і на п'ядь.
- Поети! Не пишайтеся вінцем лавровим. Ваш вінець - терновий.
- Є високий, шляхетний закон між мужчинами: / Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли
- ...вірую / В однокорінність свободи з офірою, / Мудрості з мужністю, серця з добром.
- А в мене - тільки слово, Те, що мати / Навчила мене першим вимовляти, / Навчила гідно на устах нести.
З поезій
ред.Несу свободу в суд, за грати, |
Умій суддю свого жаліти, |
Мов шашіль, точить думка підла: |
Прикро буде, коли в заповітний час |
І в серці, непідвладнім злу, |
Ми мужчини, – й за законом честі ми чинимо – |
І в серці, непідвладнім злу, |
Про Івана Світличного
ред.У всякому разі, в Івана було що послухати і було що почитати. У нього була одна з найкращих приватних бібліотек у Києві, він був не просто книголюб, а книгоман. Його бібліотека могла змагатися, наприклад, з Кочуровою, ще з кількома. Це була добірна бібліотека. Він знався з букіністами, кожного вівтірка і кожної п'ятниці йшов у книгарню «Сяйво», йому там з-під прилавка і не з-під прилавка діставали, що його цікавило. Скрізь він мав замовлення, з усіма розраховувався книжками за всілякі послуги. У кожному разі, бібліотека в нього була дуже добра, і людей, переважно добрих людей, у нього в хаті не бракувало. Приходили, приїздили. Знайомства він заводив легко[8]. — Надія Світлична |
Одне об’єднало нас – щастя знати Івана Олексійовича Світличного. Тихе щастя бути поруч, бачити, чути голос. Любов не може бути перекладена на слова. Будь-які спогади – брехня і фальш. Бо вони – лише слова. Жити поряд із ним було великою радістю. Щемкою радістю знати Мудрого, Учителя...[9]. |
|||||
— Семен Глузман |
Усі ми зібрані Іваном, усі ми зійшлися на світло його серця. Ми, тодішні, не розуміли цілком і не поціновували належно ролі Івана Олексійовича у нашому згуртуванні. Треба було побачити всю ту всеукраїнську планетну систему 60-х віддалік, з відстані років, щоб зрозуміти: довкола Івана оберталась Україна, тобто все, що було в Україні найкращого. Таке враження, що отой хаотичний "броунівський рух", уже насичений емоцією опору, раптово, завдяки центру, який виник в особі Івана, прибрав стрункої, організованої структури все оберталось і все тяжіло до центру[10]. |
|||||
— Ірина Жиленко |
Не можу я без посмішки Івана |
|||||
— Василь Стус |
Джерела
ред.- Цитати відомих людей про українську мову
- Світличний І. Поезії // Світличний І. О. Світлична Н. О. З живучого племені Дон Кіхотів / Упоряд. Коцюбинська М., Неживий О..— К.: Грамота, 2008,— с. 138 - 207. ISBN 978-966-349-128-8
Примітки
ред.- ↑ Іван Світличний (ukrlit.vn.ua)
- ↑ Світличний І., Світлична Н. З живучого племені Дон Кіхотів / 4.упоряд.: М.Коцюбинська, О.Неживий ; авт. передм., авт. прим.М.Коцюбинська. Київ : Грамота, 2008. 816 с.
- ↑ Світличний І., Світлична Н. З живучого племені Дон Кіхотів / 4.упоряд.: М.Коцюбинська, О.Неживий ; авт. передм., авт. прим.М.Коцюбинська. Київ : Грамота, 2008. 816 с. С. 144
- ↑ Світличний І. У мене – тільки слово. – Харків: Фоліо, 1994. – 431 с. С. 144
- ↑ Світличний І.О., Світлична Н.О. З живучого племені Дон Кіхотів. Київ :Грамота, 2008. 816 с. С. 454
- ↑ Загоруйко, Н. Педагогічна поема в листах: Листи українських в'язнів сумління до своїх дітей / Н. Загоруйко // Дивослово. – 2010. – № 8. – С. 56–62.
- ↑ Світличний І.О., Світлична Н.О. З живучого племені Дон Кіхотів. Київ :Грамота, 2008. 816 с. С. 454
- ↑ Світлична Надія Олексіївна
- ↑ Глузман С. Вступне слово // Доброокий. Спогади про Івана Світличного. – К., 1998. – С. 5.
- ↑ Мокрик Р. Бунт проти імперії: українські шістдесятники. ‒ K.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2023. ‒ 416 с.: іл.
- ↑ Стус Центр - Центр Василя Стуса Збірка "Зимові Дерева" "Не можу я без посмішки Івана..."