Міріам Драгіна

Міріам Драгіна (нар. 1984, Київ, Українська РСР, СРСР) — українська журналістка, поетка, письменниця, журналістка, радіоведуча, сценаристка, засновниця Kyiv Market та UX-дизайнерка.

Міріам Драгіна

Стаття у Вікіпедії

Цитати

• «Колись я робила генетичний тест, і виявилося, що окрім ашкеназі, в мені є американські індіанці, французи, балканці, піввідсотка фінів і якісь прикордонні народи, назви яких генетики не знають».
• «…зовнішність в мене пересічна, тому всюди, включно з Ізраїлем, я можу зійти за свою. Хоча стикалася безліч разів з некоректними висловлюваннями відносно євреїв від людей, які не знали про моє походження або не помітили моєї присутності поруч. Від некрасивих жартів до абсурдних довгих тирад на тему провини євреїв у всіх бідах людства».
• «Я вважаю, що нинішнє українське суспільство зовсім не толерантно. Ні до інших національностей, ні до „інших“ взагалі. Навіть по відношенню до своїх, що відрізняються по якихось ознаках, українське суспільство в своїй більшості демонструє неготовність поважати, приймати і тим більше допомагати».
• «Нам катастрофічно не вистачає усвідомлення цінності людського життя. Звідси небажання облаштовувати інфраструктуру людям з інвалідністю, ігнорування і засудження матерів-одиначок, жорстоке ставлення до дітей, презирство щодо людей не „свого“ класу, будь вони нижче або вище за статусом − неважливо. Ми не виховуємо командних гравців, не вміємо підтримувати один одного. Та й моральних авторитетів немає − після травматичного досвіду минулого їх просто не залишилося. Довіряти нікому».
• Спостерігаючи за американцями і їхнім вмінням спілкуватися, підтримувати, знаходити потрібні слова, мені спало на думку, що, ймовірно, нам активніше потрібно розвивати серед дітей культуру командних ігор. Щоб в школах всі діти поголовно грали в футбол, баскетбол та інші ігри, в яких важливо бути частиною та вміти програвати і вигравати разом з усіма. А якщо вже не спорт, то треба займати дітей театральними постановками або зйомками фільмів. Тобто, займати чимось таким, де необхідно працювати в команді".
• «Гендерне питання складне для мене, тому що я досить пізно зрозуміла, що оточуючі абсолютно по-різному ставляться до жінок і чоловіків. У моїй родині ніколи не було цього поділу, і ролі не залежали від гендеру».
• Відвертий сексизм викликає в мене якесь безсилля, до сих пір не зрозуміла, як правильно реагувати на нього. Тому що грати за його правилами марно − в програші залишаються всі. Коли жінкам дозволили займатися наукою і брати участь у діловому житті, людський прогрес досяг нових висот. Так, «скляна стеля» і нині тут, але й змін дуже багато. І це тішить мене".
• «Моїм партнером не може стати чоловік, якому здається, що доля всіх жінок − „кухня-діти“, а його доля − „займатися автомобілем“. Або що в родині можливі лише одноосібні рішення з принципових питань, тому що він глава осередку суспільства».
• «Бажання панувати у сім'ї здається мені психічним розладом. Звичайно, будь-які узагальнення призводять до помилкових висновків, і гендерні ролі можуть бути варіативними, складними, мінливими. В цьому немає нічого поганого. Але що я знаю точно: дітьми слід займатися обом батькам. Це потрібно перш за все саме дітям. А скидати все на одного з батьків під прикриттям заробляння грошей або, навпаки, брати все на себе зі страху втратити контроль − дикий перекіс».
• «Я люблю єврейські традиції, але не впевнена, що тут, у Києві, можливо глибоке занурення у них, якщо не жити виключно релігійним життям. Вдома ми з дочкою завжди запалюємо свічки в Шабат. Частково дотримуємося і деяких ритуалів в інші свята. Намагаюся не пропускати Йом Кіпур».
• «Я не релігійна, але поважаю ритуали, вони створюють для сім'ї ритмічний цикл, який проходить через покоління, формує відчуття безпеки і привносить багато добрих роздумів про минуле і майбутнє. Я бачу, що для дочки важлива ця приналежність».
• «Я вважаю, що при вихованні дітей слово „не можна“ має бути присутнім в малих дозах. Та й зводитися це „не можна“ має всього лише до однієї фрази: не шкодити собі та іншим. Тобто, назвати мене суворою матір'ю навряд чи можливо, але я стежу за тим, щоб зберігати авторитет. Суджу по собі: часом дуже потребую авторитету, до якого можу прийти і знайти відповідь, пораду або навіть просто мовчазну підтримку. Намагаюся бути тією, що чує, намагаюся не тримати міцно, намагаюся бути поруч, коли потрібно. Але, звичайно, дуже переживаю про все. Про безпеку дочки і про те, щоб нічого не упустити для її повноцінного розвитку».
• «Я намагаюся організувати життя дочки таким чином, щоб їй не доводилося їздити у громадському транспорті серед чужих дорослих, тому що будь-яка жінка в нашій країні стикалася з тим, що в транспорті тебе намагаються „лапати“, причому, незалежно від того, скільки тобі років. І це огидне явище наших переповнених вагонів метро або тролейбусів нікуди не зникає».
• «Сучасна наука — досить широке поняття. Але не може бути „української науки“, як не може бути „французької науки“ або „китайської“. Це завжди результат зусиль багатьох поколінь вчених різних держав. В нашу епоху взагалі неможливо уявити будь-яке нормальне дослідження без активного міжнародного обміну інформацією та досвідом».
• «Після перших репортажів з окупованого Криму і на початку війни з Росією я, поїздивши і поспілкувавшись з людьми на сході нашої країни, вирішила для себе, що знання можуть бути потужним антидотом цій війні. Будь-якій війні. Озброївшись знаннями людина стає сміливіше, а отже − розчиняє ворожість до оточуючих, будує соціальні зв'язки, творить, знаходить ґрунт під ногами».
• «Сучасна українка ходить пішки, їздить в маршрутці, водить автомобіль або користується громадським самокатом, а може, керує інвалідним кріслом або трактором в селі, забезпечуючи тим самим всю сім'ю… В неї може бути різне дитинство − її можуть бити вдома або ростити як принцесу. У дорослому віці її можуть носити на руках або примушувати до сексу за вечерю у ресторані. Можуть кидати одну з дитиною, не платити аліменти, не доплачувати зарплату і соромити за зайву вагу. Можуть мріяти про неї, хвалити її красу, вміння готувати і створювати затишок. Її обожнюють або зневажають підлеглі, її поважають або намагаються обдурити партнери по бізнесу. Її бояться вороги, коли вона бере в руки снайперську гвинтівку. У побуті вона розмовляє українською, вірменською, кримськотатарською, російською, суржиком або ще якоюсь мовою або діалектом…»
• «Чоловіки, благаю, не заводіть дітей. Якщо не спроможні їм нічого дати. Скільки б жінка не нила вам на вухо про можливо, схожого на вас, малюка, про руденьку двійню, кучерявого шатена, блакитнооку донечку з золотими кучерями… Будь ласка, не ведіться. І не реагуйте на мам своїх, яким думки про майбутніх онуків застилають здоровий глузд. На бабусь, тітку, подруг та друзів із виводком.
  Якщо ви не влаштували своє життя, не можете стабільно оплачувати чужий рахунок, не вмієте приїжджати вчасно, відмовитися від задоволень у кризовій ситуації, переступити через своє его, всупереч образам, амбіціям і очікуванням, не вмієте ділитися любов'ю і радістю, вислухати і прийняти іншу думку, не займаєтеся спортом, не в змозі заражати своїми ідеями, не любите спільні обіди та сніданки, не розумієте, що не менше двох годин на день доведеться приділяти дитині, щоб вона росла нормальною, прошу, думати забудьте. Діти не випадковість, а відповідальність. Ваша особиста відповідальність. Чи не вина, не помилка, не злочин. Чи не чужа справа. Ви ж не купуєте раптово марину з яхтами чи стайню з кіньми, які вимагають догляду, так? Ось дитина — те саме. Те ж саме, бл*д.
  А, так, і жінок це стосується.
  upd: Про всяк випадок. Адресовано тим, хто не вміє та не бажає вчитися. Діти вчать, що ж».