Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна
українська історикиня, археологиня та архівістка
(Перенаправлено з Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко)
Ната́ля Дми́трівна Поло́нська-Василе́нко (до шлюбу — Меньшова; 1884—1973) — українська науковиця, історикиня, археологиня, архівістка, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, докторка історичних наук від 1940 р.
Наталія Полонська-Василенко | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.- «В чужеземних джерелах збереглися уривчасті відомості про Українську державу в половині IX ст. На існування її вказує запис у Бертинській хроніці 839 року про прибуття візантійського посольства Теофана до імператора Людовіка Побожного, яке просило, між іншим, дати дозвіл проїхати через володіння Людовіка „русам“ (Ros). Вони прибули від руського князя до Царгороду, але, поки були там, „варварські й надзвичайно жорстокі племена“ зайняли, землі, через які мали вони повертатися додому, Людовік наказав з'ясувати, хто були ті посли, і виявилося, що то були шведи»[1].
- «Не зважаючи на те, що військова сила була цілком у руках князя, князі рахувалися з бажанням киян: так підчас боротьби з Ярославом брат його Мстислав не став брати силою Києва, почасти тому, що його „не прияше кияне“ і відступив його Ярославу»[2].
- «Самими шлюбами не обмежувалися відносини між Київським князем та іншими володарями Европи. Було чимало випадків, коли в Києві шукали захисту й порятунку різні особи королівських родин. Так, напр., Олаф Святий, норвезький король, після перемоги Канута Великого втратив престол і врятувався у Ярослава»[3].
- «Але мине й цей чорний час. Знов повстане Київ у його славі, як розумовий осередок України, як її чудовий „стольний Київ-град“»[4].
- «… Україна, вступивши в склад Литовської держави, значно перевищувала Литву та Білорусь своєю культурою. Руська, тогочасна українська мова, запанувала в установах, українці, стаючи урядовцями, вводили в загальний ужиток українську право, звичаї, мову. Православна віра витісняла литовське поганство»[5].
Примітки
ред.- ↑ Полонська-Василенко, Наталія Дмитрівна. Історія України / Н. Д. Полонська-Василенко. — Київ: Либідь, 1995. Т. 1 : До середини XVII століття / видавництво Либідь (Киiв). — 3-тє вид.: [б.в.]. — 1995. С. 90
- ↑ Полонська-Василенко Н. Київ часів Володимира і Ярослава. Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1944. С. 34
- ↑ Полонська-Василенко Н. Київ часів Володимира і Ярослава. Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1944. С. 48
- ↑ Полонська-Василенко Н. Київ часів Володимира і Ярослава. Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1944. С. 64
- ↑ Полонська-Василенко, Наталія Дмитрівна. Історія України / Н. Д. Полонська-Василенко. — Київ: Либідь, 1995. Т. 1 : До середини XVII століття / видавництво Либідь (Киiв). — 3-тє вид.: [б.в.]. — 1995. С. 396