Ярослав Мудрий
Яросла́в I Володи́мирович (також Ярослав Мудрий; бл. 983–1054) — Великий князь Київський (1016–1018, 1019–1054). Син хрестителя Русі князя Володимира I Святославича.
Ярослав Мудрий | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.Про Ярослава Мудрого
ред.Автор «Повісті временних літ» називає Ярослава «боголюбивим». Та, крім церковного й канонічного права, великий князь цікавився і правом громадським. Йому приписують юридичний кодекс — «Руську Правду», зведення варязьких законів, адаптованих до слов'янських звичаїв. Однак, передусім «Руська Правда» — це втілення абсолютної влади великого князя над усіма без винятку підданцями, про що він сам повідомляє своїх читачів на початку: «...все інше судити, як Ярослав судив. Так сини його встановили»[1]. |
|||||
— Філіпп Делорм |
І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова[1]. — «Повість временних літ» |
Як то буває, що один зоре землю, другий засіє, а інші жнуть і їдять багаті овочі, так і тут: батько Ярослава зорав і зрушив землю, просвітивши хрестом, а Ярослав, Володимирів син, засіяв книжними словами серця вірних, а ми жнемо, користуючись з книжної науки. |
|||||
— Із літописів |
Про культуру найвидатнішого київського князя Ярослава Мудрого, якому вдалося розумом і волею втихомирити пожадливих претендентів на центральний престол, можна сказати багато добрих слів. Цей державник розумів, що основою його влади є не лише воїни, а й закони, не лише мечі, а й книжки, що їх він наказав збирати і переписувати. Він будував своє правління не лише на зримому територіальному просторі, а й на незримому, духовному потенціалі тодішньої світової і рідної культури[2]. |
|||||
— Дмитро Павличко |
Примітки
ред.Джерела
ред.- Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 57-58
- Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ: Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4