Ярослав Мудрий

український державний діяч часів Київської Русі, великий князь київський, родоначальник багатьох сучасних монархічних династій у Європі

Яросла́в I Володи́мирович (також Ярослав Мудрий; бл. 983–1054) — Великий князь Київський (1016–1018, 1019–1054). Син хрестителя Русі князя Володимира I Святославича.

Ярослав Мудрий
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

  •  

Якщо будете жити в любові, Бог буде при вас і дасть вам перемогу над ворогами, а як будете жити ненависно, в суперечках, то й самі загинете, і затратите землю ваших батьків та дідів, що вони здобули великим трудом. — повчання дітям

Про Ярослава Мудрого ред.

  •  

Автор «Повісті временних літ» називає Ярослава «боголюбивим». Та, крім церковного й канонічного права, великий князь цікавився і правом громадським. Йому приписують юридичний кодекс — «Руську Правду», зведення варязьких законів, адаптованих до слов'янських звичаїв. Однак, передусім «Руська Правда» — це втілення абсолютної влади великого князя над усіма без винятку підданцями, про що він сам повідомляє своїх читачів на початку: «...все інше судити, як Ярослав судив. Так сини його встановили»[1].

  Філіпп Делорм
  •  

І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова[1]. — «Повість временних літ»

  •  

Як то буває, що один зоре землю, другий засіє, а інші жнуть і їдять багаті овочі, так і тут: батько Ярослава зорав і зрушив землю, просвітивши хрестом, а Ярослав, Володимирів син, засіяв книжними словами серця вірних, а ми жнемо, користуючись з книжної науки.

  — Із літописів
  •  

Про культуру найвидатнішого київського князя Ярослава Мудрого, якому вдалося розумом і волею втихомирити пожадливих претендентів на центральний престол, можна сказати багато добрих слів. Цей державник розумів, що основою його влади є не лише во­їни, а й закони, не лише мечі, а й книжки, що їх він наказав збира­ти і переписувати. Він будував своє правління не лише на зримому територіальному просторі, а й на незримому, духовному потенціалі тодішньої світової і рідної культури[2].
«Енергія культури» (лекція) (2004)

  Дмитро Павличко

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Крип'якевич І. П. Історія України. — Львів: Світ, 1990. — С. 57-58
  • Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ: Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4