П'єр-Жан Беранже
П'є́р-Жа́н Беранже́ (франц. Pierre-Jean de Béranger; 1780 — 1857) — французький поет-демократ.
| П'єр-Жан Беранже | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.- Він не бажав нових країн
І був сусіда тихий!
З законів тільки й мав один,
Щоб кожний жив для втіхи.
Народ при ньому сліз не знав
І вперше, як його ховав,
Ридав.
- (Цар Горох / Пер. Володимира Самійленка // Беранже, П'єр-Жан. Пісні. — С. 21)
- Готовий одійти в незнаний інший край, —
Свій камінь гробовий поволі підіймаю,
Та руки ломляться; він падає. Прощай!
- (Прощай / Пер. Миколи Зерова // Беранже, П'єр-Жан. Пісні. — С. 205)
Про Беранже
ред.Беранже мав блискучий розум. [...] І, до того ж, він народився співцем. І коли його творча сила вибухала тонким солов'їним співом чи могутнім орлиним криком, він любив змінювати тон і перейти на спів дрозда — цього чудового музиканта, що виводить в надвечірньому селі свій глузливий спів, схожий радше на водевіль, ніж на романс[2]. |
|||||
| — Жорж Санд |
Беранже мав у собі, як більшість оригінальних особистостей, дві натури, породжені одна одною, але часто-густо суперечливі та супротивні. Мав у собі непохитного, ніжного й запального поета, що невідривно вірить у власні сили і сміється тільки з усього злого. Його іронія, нищівно-глузлива муза були виявом зневаги, криком помсти історика й патріота. Мав ще у собі дженджика, представника світських салонів. Бо попри відлюдькуватість, почувався передусім салонним гостем. Сіроми не поважав[2]. |
|||||
| — Жорж Санд |
- Мій бог — це бог Сократа, Франкліна, Вольтера і Беранже. Моя віра — це «Віра савойського вікарія» і безсмертні принципи вісімдесят дев'ятого року!
- (Флобер, Гюстав. Пані Боварі / Пер. Миколи Лукаша // Твори: В 2-х т. Т. 1. — С. 85)
Немає сумніву, що Беранже бачив прекрасне як великий митець. Природу він теж сприймав як великий майстер. Низка художніх рис, характерних для його творів з властивою їм описовістю, широтою й простотою (зокрема, в його двовіршах з притаманною їм дивовижно об'ємною лаконічністю) засвідчують, що цей широкий проникливий ум вряди-годи цілком віддавався мріям і спостереженням[3]. |
|||||
| — Жорж Санд |
Поезія — його провідна, зрадлива владарка — не давала йому спокою, і він ніколи не насолоджувався слабостями, до яких докотився. «— Чи ви можете зрозуміти, — спитав мене він під час одної глузливої розмови, — страждання митця, який відчуває постійну потребу творити але не задовольняється жодним твором?»[4] |
|||||
| — Жорж Санд |
У своїй творчості Беранже возвеличував народ, таврував підлабузництво, оплакував злидні. Запалив і підтримував вогонь національної гордості. Він кричав криком страждань і обурення. Беранже розвінчував безсоромність морального падіння і періщив її до крові. У цьому суть його творчості, щоденного життя та слави. Усе решта — ніщо або малозначне.[5]. |
|||||
| — Жорж Санд |
Примітки
ред.- ↑ О музыке и музыкантах: афоризмы, мысли, изречения, высказывания / сост. Е. С. Райзе. — Ленинград: Музыка, 1969. — С. 49
- ↑ а б Санд, 2016, с. 163
- ↑ Санд, 2016, с. 169
- ↑ Санд, 2016, с. 168
- ↑ Санд, 2016, с. 166
Джерела
ред.- Беранже, П'єр-Жан. Пісні / Пер. з французької. Вступна стаття та примітки Болеслава Буяльського. — К.: Дніпро, 1970. — 208 с.
- Флобер, Гюстав. Твори: В 2-х т. Т. 1. Пані Боварі; Саламбо: Романи / Пер. з французької Миколи Лукаша та Дмитра Паламарчука. Передм. Т. Якимович. Прим. Б. Буніча-Ремізова. — К.: Дніпро, 1987. — 587 с.
- Жорж Санд. Про літературу та мистецтво. Упоряд. Маркіян Якубяк. — Львів: Апріорі, 2016. — 264 с. — ISBN 978-617-629-314-9
