Петренко Олексій Васильович

Олексі́й Васи́льович Петре́нко (26 березня 1938, Чемер, Козелецький район, Чернігівська область, Українська РСР — 22 лютого 2017, Москва, Росія) — український, радянський і російський актор театру й кіно. Заслужений артист РРФСР (1984). Народний артист РРФСР (1988). Народний артист України (1999).

Петренко Олексій Васильович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

«Це були Актори з великої літери, тільки один говорив українською, а інший по-російською. У радянські часи робили статистичне опитування по театрах СРСР. Актори самі визначали «Кращого актора країни» і ви знаєте, що з величезним відривом лідирував Амвросій Максиміліанович Бучма. Адже анкетували не лише представників слов’янської театральної школи, а й акторів із Середньої Азії, Прибалтики, Далекого Сходу. Симонов і Бучма були майстрами перевтілення. Своєю майстерністю вони перетворили акторську професію на високе мистецтво. У професії у мене кілька кумирів — Амвросій Бучма, Микола Симонов та Павло Луспекаєв. Довелося разом попрацювати тільки з Луспекаєвим. Це відбулося у телефільмі «Мертві душі», там актор геніально зіграв Ноздрьова, я зображав пристава, який приходить його арештувати. Лише епізод, зате з самим Павлом Борисовичем пощастило поспілкуватися. На зйомки стрічки я потрапив абсолютно випадково. Актор, який повинен був грати пристава, не встиг вивчити текст. Зателефонували мені й запитали: «Чи зможу через три години підготуватися?» Я встиг. Вважаю той момент щасливим у своїй акторській долі». — про Амвросія Бучму та Миколу Симонова в інтерв'ю газеті «День» «Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникав синдром молодшого брата» (13 лютого 2004 року)

«Зараз уже рідко. Батьки померли. Вони поховані під Москвою, недалеко від мого будинку. На Чернігівському кладовищі покоїться мій брат. В Україні залишилися лише двоюрідні брати та сестри. Вони живуть у Дніпропетровській області. Родичі частіше приїжджають до мене, ніж я до них. Проте я ніколи не забував, звідки родом, де розуму навчився. Я був хрещений під час війни, тоді Сталін дозволив відроджуватися вірі. Мій хрещений — рідний брат Павла Григоровича Тичини, відомого українського поета. Так що зв’язок iз православ’ям проходить у мене через Україну». — про поїздки на рідну Чернігівщину в інтерв'ю газеті «День» «Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникав синдром молодшого брата» (13 лютого 2004 року)

«Спілкуюся. Буваю в Українському центрі на Арбаті. Беру участь у концертах. Наприклад, брав участь у ювілейному вечорі, присвяченому нашому Кобзареві Тарасу Шевченку. У Москві навіть жартують, що тут кожен другий — українець або вихідець з України. Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникало відчуття вторинності і синдрому молодшого брата». — про спілкування з українцями в Москві в інтерв'ю газеті «День» «Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникав синдром молодшого брата» (13 лютого 2004 року)

« ». — про в інтерв'ю газеті «День» «Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникав синдром молодшого брата» (13 лютого 2004 року)

«З упокоренням приймаю все, що випадає на мою долю. Після закінчення Харківського театрального інституту я три роки працював в Україні. Спочатку в Запоріжжі, потім у Жданові (нинішній Маріуполь). Потім випадково дізнався, що театр Ленсовєта оголосив акторський конкурс. Тоді він гастролював у Севастополі. Поїхав до Криму, показався худраді, і мене прийняли в штат. У цьому колективі пропрацював 14 років. А потім став москвичем. П’ять років виступав на сцені МХАТу, потім працював у Васильєва в «Школі сучасної п’єси», а останні роки сам собі голова. Вибираю ті вистави і фільми, в яких мені цікаво грати». — про початки театральної кар'єри в інтерв'ю газеті «День» «Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникав синдром молодшого брата» (13 лютого 2004 року)

«У фільмі «Агонія» Распутіна також б’ють, і він є жертвою, а не породженням зла, сатани тощо. Роль мені далася нелегко. Коли в «Агонії» грав, у мене перший інфаркт стався. Думав: усе, кінець мені в 34 роки. А потім потихеньку оговтався. Другий інфаркт наздогнав у шістдесят. Це сталося під час зйомок «Сибірського цирульника». Міхалков знімав сцену Масляни, навішали на мене важкий реквізит — кілограм так на 40 і Нікіта Сергійович сказав танцювати навприсядки. Сердечко й не витримало. До лікарні потрапив, трохи підлікувався і знову почав зніматися. Моя хвороба на графіку фільму не відобразилась...» — про інфаркти в інтерв'ю газеті «День» «Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникав синдром молодшого брата» (13 лютого 2004 року)

«Кращий рецепт — піти в басейн і гарненько поплавати. Але після «Вишневого саду», який іде майже шість годин і закінчується опівночі, це не виходить — усі басейни вже закриті. Тому випиваю 150 г коньяку і лягаю спати. Гарний сон — кращі ліки від усіх колізій. У молодості боротьбою та боксом трохи займався, а потім перейшов на зарядку з гантелями». — про те, як відновлюється від фізичної втоми в інтерв'ю газеті «День» «Я чотири десятиліття живу в Росії, але ніколи у мене не виникав синдром молодшого брата» (13 лютого 2004 року)