Порш Микола Володимирович
Микола Володимирович Порш (1879–1944) — український політичний і громадський діяч, економіст, публіцист, один із теоретиків українського соціал-демократичного руху.
| Микола Порш | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати про Порша
ред....Приїхавши до Києва, я також намагався зібрати відомості, хто такий Порш. Виявилося, що це за фахом адвокат, якого позбавили статусу адвоката за різноманітні неподобства, разом з тим він мав, за чутками, якісь відносини з німцями. Розумний, дуже нахабний. Я поїхав до нього та заявив, що якщо мені не дадуть все за списком, якого я одразу ж показав, для підтримання корпусу у порядку, я прошу звільнити мене від командування корпусом. Порш мав надзвичайно пихатий вигляд, очевидь, нічого у нашій [військовій] справі не розумів та ні на одну мою законну вимогу не надав мені позитивну відповідь, хоча мені було ясно, що при бажанні це можна було б зробити. ... |
|||||
| — Павло Cкоропадський, який у листопаді — грудні 1917 року на чолі 1-го Українського корпусу, захищав Київ від загонів більшовиків, натовпів дезертирів та озброєних банд, що йшли до міста з південного-заходу[1] |
...Перший говорить Порш, який з'ясовує, що Секретаріят Військових Справ іде щиро назустріч демократичним гаслам і бажанням народніх мас України та прямує до осягнення як найскоршого спокою, тому оголошена ним частинна демобілізація Південно-Західнього фронту, зменшує кількість частин; також проводиться демократизація армії і т. д. Все те, що ми вже нераз чули на мітингах. Я слідив те вражіння, яке ця промова робила на гайдамаків і бачив здивовані погляди, бо так не підходила дійсність: ця безпереривна стрілянина у самій столиці, ця невпинна загроза зі всіх боків, до цих паціфистично плаксивих слів. Зокрема, це було дивне нам, тим, що не залишили зброї в переконанню, що в революційні часи тільки вона може бути рішучим аргументом. І ставав зрозумілим той "нейтралітет", якого трималися сердюки Центральної Ради. ... |
|||||
| — Всеволод Петрів, який у січні 1918 року на чолі із українським гайдамацьким полком імені Костя Гордієнка боронив Київ від більшовиків, про свою першу зустріч з Миколою Володимировичем Поршем[2] |
«Затверджений Центральною Радою на посаді В.[ійськового] М.[іністра], Микола Порш фактично Міністерства не приймав, докладів від Головних Начальників Управлінь про роботу, діяльність та організованість підлеглих їм Управлінь, він не прийняв, а тому про внутрішню організацію, правдивіше буде повну дезорганізацію, про дійсний стан речей йому нічого не було відомо. Таке відношення до діла заплутувало та ускладнювало ще більш роботу Міністерського апарату. Міністерство як раз в той час було в періоді формування. Штатів не було, інструкції положень теж, начальники відділів не знали своїх завдань, не знали кола своєї роботи, не знали своїх прямих обов’язків, а саме головне, не було загального плану роботи – як буде організовуватись нова армія, на яких принципах і цього не знали не тільки служачі Міністерства, а навіть сам Міністр. Вся робота проводилась в тому, що з самого ранку до вечіра приймались ріжні делегації, які звертались з такими проханнями, що тільки відбирали час, до того були хитрі, та безглузді, що приходилось тільки розводити руками та дивуватись, хто б це власне так над ним поглузував, що порадив сюди звернутись за совітом… Робота по відділах стояла, всі нервувались, хвилювались в очікуванні, що збільшувало руйництво не налагодженого формующогося організма, убивало настрій, енергію у працьовників і вони губили віру в саме діло. |
|||||
| — Олександр Жуківський, наступник М.Порша на посаді військового міністра УНР, так змальовував прийняття посади М.Поршем та стан справ у відомстві[3] |
Завше він на мене робив вражіння людини, якій довірятись не слід. М.Порш чудовий промовець, вмілий аналізатор, людина хитра і розумна. Коли він говорив, то промова його складалась з правильно построєних, наче книжних, речень. Володіє волею та рішучістю, але дуже скритна і недовірлива натура, самоулюблен і багато покладає надії на власні сили, досвід та уміння розпізнавати людей. Сам визнає, що він не із останніх промовців, а тому на других промовців дивиться з пташиного польоту. Повна відсутність організаційного хисту, сказав би, що в нього дезорганізаційний хист. Переконаний в тому, що він все знає і що від його спостережень нічого не скриється, до фахівців не любить часто-густо звертатись, скрізь хотів все сам зробити і все сам вирішити, завдяки чому в Міністерстві ввів безглуздий централізм. Розподілення в роботі миж Головними Начальниками Управлінь не було. Військове діло для нього було «темна вода во аблєцах», а щоб не втеряти авторитета в очах підлеглих йому Головних Начальників Управлінь («цих старих туподумців»), він приймав доклади, але без обґрунтованих мотивувань. Він схвачував основну думку, висловлену фахівцем, а далі сам вже її розвивав і врешті получалась каша |
|||||
| — Враження Олександра Жуківського про Миколу Порша[3] |
Примітки
ред.- ↑ Скоропадський П. Спогади (кінець 1917 — грудень 1918). — Київ — Філадельфія, 1995, сторінка 99-100
- ↑ Петрів В. Спомини з часів української революції (1917—1921). Львів, 1927—1931. — Ч. І. До Берестейського миру. 1927, глава «У Києві»
- ↑ а б Микола Порш – державний і громадсько-політичний діяч, посол Української Народної Республіки в Німеччині. Процитовано 2020-12-12.