Півень Оксана Олександрівна

	Оксана Півень
	Стаття у Вікіпедії
	Медіафайли у Вікісховищі

Півень Оксана Олександрівна — українська генетикиня, докторка біологічних наук, популяризаторка науки.

Цитати ред.

Найкращий приклад у вихованні дітей – власний приклад. Якщо батьки самі не читатимуть книг, дивитимуться серіали з ранку до ночі, то і їх діти теж будуть обмежені інтересами. Тому вони повинні водити своїх дітей на дні науки, до музеїв, ‒ це буде цікаво і самим батькам. Якщо ви хочете, щоб діти захоплювалися наукою – будь-то біологія чи програмування – подайте їм такий приклад. Нехай вони частіше бачать вас із книгою, нехай ви будете для них джерелом натхнення і знань у цій галузі. Mysteries of genes: 8 порад школярам, які мріють стати генетиками</ref> — у відповідь на питання "Що б ви порадили батькам, які хочуть бачити своїх дітей в науці?"

Я, якщо чесно, не оцінюю відкриття як безглузді. Можливо, навіть найдивніші, на перший погляд, речі, ми просто наразі не в змозі оцінити чи осягнути. І визнання до них прийде згодом, коли людство «буде розумнішим».^[1] — у відповідь на питання "Яке найдивніше/найбезглуздіше відкриття у вашій сфері?"

Займатися наукою дуже цікаво, в Україні це ще й екстремально цікаво. ^[2]

... немає науки української, є наука світова. Просто кожна країна робить посильний внесок у її розвиток. Наука не знає меж і кордонів, це дуже відкрита спільнота, успіх якої ґрунтується на авторитеті й довірі, постійній комунікації та обміні думками ^[2]

Соціальні ролі, які накладаються на жінку суспільством, негативно відбиваються на її здатності будувати свою кар’єру в науці ^[2]

Я глибоко переконана, що якщо ми говоримо про захворювання, які погіршують якість життя людини, або які є летальними, або обмежують тривалість життя, то, безумовно, ми мусимо це робити. Неетично не запропонувати такій людині відреагувати її геном, якщо в нас є в руках інструмент. ^[2] — по систему CRISPR/Cas9, "молекулярні ножиці"

Стають реальністю мрії, амбіції вчених відредагувати геном з метою лікування хвороб, які виникають внаслідок помилок у нашій ДНК: лейкемії, гемофілії, багатьох спадкових захворювань. У нас є інструмент робити це спрямовано і осмислено. ^[3] — по систему CRISPR/Cas9, "молекулярні ножиці"

У літературі описаний ефект «дофамінових торчків» – людей, які залежні від переживань, їм постійно важливо відчувати. Вони не зацікавлені в тому, щоб далі формувати пари чи відчувати глибші почуття прихильності. Їм постійно потрібно переживати вибух гормонів норадреналіну і дофаміну, переживати закоханість, «метеликів в животі». Вони бачать себе лише в цьому. Знову ж таки, тут можуть бути певні генетичні збої. Або за рахунок першого досвіду закоханості сформувалася нейронна карта кохання, і центри мозку активуються у відповідь лише на певна стимули. Можливо, під час попередніх стосунків людина спіймала кайф від гормонів і хоче відчувати його знову і знову. З іншого боку, можлива повна відсутність почуттів, тому що люди дуже поліморфні, тобто дуже різні навіть за складом рецептора, чутливого до дофаміну, на який, до речі, також впливає героїн. ^[4]

З віком відбувається цікава річ: у чоловіків рівень тестостерону стає нижчим. У жінок те саме відбувається з естрогеном, а тестостерону, навпаки, стає більше. Через це чоловіки у віці після сорока п’яти років стають трішечки жіночними, а жінки – навпаки, і тому їм легше знаходити спільну мову ^[4]

Попри непросту історію нашої країни, короткі періоди відновлення державності та втрати її на десятиліття, Україна існує на карті світу як незалежна держава. І я думаю, що факторів, завдяки яким це є можливим, дуже багато. Це і внутрішні, і зовнішньо-політичні. Проте головним є те, що в Україні завжди були і залишаються люди, які готові боротися за її незалежність.^[5]