Радивиловський Антоній

Анто́ній Радивило́вський (? — † 10(20) грудня 1688, Київ) — український православний церковний діяч і письменник.

Антоній Радивиловський

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Із книги «Огородок», 1671 р.

Має цей облудний світ свою вечерю тимчасової слави, на яку закликає своїх коханців, але іншого стола має для вельмож, багатих і мудрих людей, а іншого для убогих, недолугих і простих... На вечері у світа одні їдять, п'ють, а інші від голоду мруть; одні веселяться, а інші плачуть. Більше там хитрості і зради, аніж щирості і правди. Облудний світ, як бачимо, має подобенство лиса.

Людина в цьому світі є причиною всього зла.

Ласі люди душу свою в цьому тілі, як курка в курнику, надмірним харчем, тобто багатством, клопотами і лакотами пучать, сподіваючись дістати два яєчка, тобто добро земне і небесне, але доходить до того, що душа, ожирівши лакотами цього світу, обидва втрачає.

Нічого не може бути сподобнішого бісу для збурення душі нашої і до спустошення домів її, добродійностей, як догіддя плоті.

Хто хоче, нехай шаліє, але не я.

Батько або мати не може викоренити в сині чи в дочці своїй злий звичай до якогось гріха.

До чого змолоду приклалися, то й у старості своїй того не залишать. Розпутник не покине розпусти, п’яниця пияцтва, здирник здирництва, грач ігор, вбивця вбивства та іншого.

Від лихого товариства щонайдалі утікати маємо.

Хто з одного місця через малі утяження, завдані тобі від старшого, відходить до другого, той у далеко більші тяжарі, біди та нужди впадає.

Пава — гарна пташка, одначе високо не літає.

Багато є таких людей, які не літають високо, бо не можуть, бо крил не мають, тобто на гідності високі, на уряди їх не беруть. Такі відтак, коли побачать того, що високо літає й пишно виступає, досаджають йому часто й ганять за пишність його. А скоро тим крила виростуть, як доступляться чи мудрості якої, чи гідності якої, чи багатства, то далеко вище літати будуть, пишніші, поважніші і до себе недоступніші стають.

Є такі, що словами любов свою і єдність волі ближньому виказують, добре перед усіма про них подають слово, боронять його, а вчинком у ворога йому великого перетворюються і видають його на смерть.

О, щаслива і благословенна така земля, яка такого царя або князя в собі має, котрий не так величається з уродження і титулу свого царського або княжого, як з побожного життя, ласкавості та щедротливості!

Як багато поміж нами таких, що не раді нічого в цьому світі слухати смутного, а тільки, як той короткохвильний бенкетник, усе веселе й утішне.

Охочий є лікар до лікування хворого, коли той перед ним упокорюється.

Чи не велика то сліпота людська, чи не велике глупство за тими речами вганятися, які під видимою солодкістю мають правдиву гіркоту, під видимими веселощами правдивий смуток, під видимим щастям правдиве нещастя?

Тому, хто не творить милостині, нема милостині.

На вечері в світі одні їдять, а інші плачуть. Більше там хитрості та зради, аніж щирості і правди.

Чи так, чи сяк, завжди із світом, як і з Лисом, — справи навспак.

Хто на підлеглість чи на нещасливі випадки, чи біди нарікає, не зносить терпляче, покірливо з мовчанням, такий завше у більші утяження, мізерію та нещастя впаде.

Ніколи не важся на таку річ, якої не зможеш доказати. Ніколи не жалій за тією річчю, що минула. Ніколи не вір неймовірній речі. Ці три заповіді збережи, і завше добре з тобою діятиметься.

Де таке багатство, з яким ніколи не трапляється нещастя, де таке багатство, по якому ніколи не настає убожества? В небі.

Із книги «Вінець христовий», 1688 р.

Злом є хтиве прагнення честі, коли того учить, чого не знає натура.

Де він тої научився науки, як не в біді та утиску залишаючись?

Що по нас буде, хоч і залишимось живі, коли Вітчизна через неприятеля спустошена буде?

І між ремісниками може знайтися немало молодців, котрі добре і відважно з неприятелем побитися можуть, але хай учиняють, щоб жодний нецнота, жодний п’яниця, чужеложник, розпусник, крові невинної людської розливця у війську не залишався.

Осліплює людину злість.

Цей світ змінний: інших ошукує і сам ошукується, речі малі за великі, великі за малі часто признає.

Немало і таких людей, котрі й Богу свічку запалюють, і дияволу, тобто коли, вдавшись на службу Богу, так йому служать, щоб і диявола не розсердити. На двох панів працювати не можна.

До чого змолоду приклалися, вже в старості своїй того не полишать.

Не шкодить добрим і цнотливим синам, що батьків, дідів, прадідів мають чи пияків, чи гравців у кості, чи забійників, дряпіжників чи перелюбників, коли вони самі цнотливі.

Людина, бувши у гріхах занурена, не хоче знати своїх недоліків і недолужностей і діла свої погані за добрі приймає.

Любимо і Бога, коли любимо і ближніх наших.

Любов є фундаментом усіх добродійництв.

Нехай не відаю, в якій любові та згоді живе брат із братом, приятель із приятелем, сусід із сусідом, але коли будуть сильно братися за ті два слівця «Моє і Твоє», — неподібна річ, аби поміж собою не посварилися і не побилися.

Джерела

• Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7