Революційний рух у Російській імперії
Революційний рух у Російській імперії — соціальний рух із метою повалення монархії в Російській імперії.
Цитати
ред.Я відверто скажу: я їх ненавиджу і плескаю всім суворим заходам проти них. Ці люди — наші, мої особисті вороги. Вони хочуть забрати в нас те, що нажито нашою працею…[1] — про революціонерів-пропагандистів, 1871 рік |
|||||
Я откровенно скажу: я их ненавижу и рукоплещу всем мерам строгости против них. Эти люди — наши, мои личные враги. Они хотят отнять у нас то, что нажито нашим трудом… | |||||
— Володимир Адамов, директор департаменту Міністерства юстиції |
Великодушність до революції немислима. Поменше вчених, а побільше людей, вихованих настільки, щоб не бути ні п'яницями, ні злодіями, а хоча би й ремісниками, які з надлишком заробляють свій хліб.[2] |
|||||
Великодушие к революции немыслимо. Поменьше ученых, а побольше людей, воспитанных настолько, чтобы не быть ни пьяницами, ни ворами, а хотя бы и ремесленниками, с избытком зарабатывающими свой хлеб. | |||||
— Микола Мезенцов, шеф жандармів, голова Третього відділу (політична поліція) |
Підніметься мускулиста рука мільйонів робочого люду і ярмо деспотизму, огороджене солдатськими багнетами, розлетиться в прах![3] |
|||||
Подымется мускулистая рука миллионов рабочего люда и ярмо деспотизма, ограждённое солдатскими штыками, разлетится в прах! | |||||
— Петро Алексєєв, революціонер-народник, виступ на судовому засіданні «Процесу 50-ти» 1877 року) |
Я не прошу у вас милосердя й не бажаю його… Я переконана, що настане день, коли навіть наше сонне і ліниве суспільство прокинеться і соромно йому стане, що воно так довго дозволяло безкарно топтати себе ногами, виривати у себе своїх братів, сестер і дочок і занапащати за одне лише вільне звіряння своїх переконань! І тоді воно помститься за нашу загибель! ..Переслідуйте нас — за вами поки матеріальна сила, панове, але за нами сила моральна, сила історичного прогресу, сила ідеї, а ідеї — на жаль — на багнети не ловляться.[4] |
|||||
я не прошу у вас милосердия и не желаю его… Я убеждена, что наступит день, когда даже наше сонное и ленивое общество проснется и стыдно ему станет, что оно так долго позволяло безнаказанно топтать себя ногами, вырывать у себя своих братьев, сестер и дочерей и губить их за одну только свободную исповедь своих убеждений! И тогда оно отомстит за нашу гибель!.. Преследуйте нас — за вами пока материальная сила, господа, но за нами сила нравственная, сила исторического прогресса, сила идеи, а идеи — увы — на штыки не улавливаются. | |||||
— Софія Бардіна, революціонерка-народниця, виступ на судовому засіданні «Процесу 50-ти» 1877 року) |
…Ми прагнули відзначати загальні для нас усім сторони нашого ідеалу і зближувати по змозі всіх у боротьбі зі спільним ворогом. А нашим ворогом було все те, що підтримувало політичний і економічний гніт, все те багатоголове самодержавство поліцейсько-чиновницького укладу країни, якого підтримував капітал і велике землевласництво, яке тиснуло на все і вся навколо.[5] |
|||||
…Мы стремились отмечать общие нам всем стороны нашего идеала и сближать по возможности всех в борьбе с общим врагом. А нашим врагом было все то, что поддерживало политический и экономический гнет, все то многоголовое самодержавие полицейско-чиновнического уклада страны, поддерживаемое капиталом и крупным землевладением, которое давило все и вся вокруг. | |||||
— Іван Джабадарі, революціонер-народник) |
Історія давно і безповоротно засудила російський царизм. Але він існує і буде існувати доти, поки та ж історія не заготовити достатньо сил для виконання свого вироку. Вона діяльно заготовляє їх, беручи їх з усіх усюд. Пролетаріат — наймогутніша з нових суспільних сил, які вона створила. Пролетаріат — це той динаміт, за допомогою якого історія підірве російське самодержавство.[6] |
|||||
История давно и безвозвратно осудила русский царизм. Но он существует и будет существовать до тех пор, пока та же история не заготовит достаточно сил для исполнения своего приговора. Она деятельно заготовляет их, беря их отовсюду. Пролетариат — самая могучая из создаваемых ею новых общественных сил. Пролетариат — это тот динамит, с помощью которого история взорвет русское самодержавие. | |||||
— Георгій Плеханов |
Якщо ви, панове судді, поглянете у звіти про політичні процеси, цю відкриту книгу буття, то ви побачите, що російські народовольці не завжди діяли метальними снарядами, що в нашій діяльності була юність, рожева, мрійлива, і якщо вона пройшла, то не ми у цьому винні.[7] |
|||||
Если вы, господа судьи, взглянете в отчеты о политических процессах, эту открытую книгу бытия, то вы увидите, что русские народовольцы не всегда действовали метательными снарядами, что в нашей деятельности была юность, розовая, мечтательная, и если она прошла, то не мы тому виной. | |||||
— Андрій Желябов, революціонер-народник, під час процесу про вбивство імператора Олександра II, 1881 рік |
Нічого нового нема. Фантазія хворобливої уяви і видно в усьому фальшиву точку зору, на якій стоять ці соціалісти, нікчемні сини вітчизни.[8] — реакція на лист Миколи Кибальчича 1881 року з проханням дозволити свободу слова, амністію та волю політв'язням |
|||||
Нового ничего нет. Фантазия больного воображения и видна во всем фальшивая точка зрения, на которой стоят эти социалисты, жалкие сыны отечества. | |||||
— Олександр III |
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Гернет М. Н. История царской тюрьмы: в 5 т. Т. 3. 1870-1900. — 3-е изд. — Москва: Гос. изд-во юр. лит., 1961. — С. 59.
- ↑ Гернет М. Н. История царской тюрьмы: в 5 т. Т. 3. 1870-1900. — 3-е изд. — Москва: Гос. изд-во юр. лит., 1961. — С. 70.
- ↑ Гернет М. Н. История царской тюрьмы: в 5 т. Т. 3. 1870-1900. — 3-е изд. — Москва: Гос. изд-во юр. лит., 1961. — С. 76.
- ↑ Сергей Степняк-Кравчинский, С. И. Бардина
- ↑ Гернет М. Н. История царской тюрьмы: в 5 т. Т. 3. 1870-1900. — 3-е изд. — Москва: Гос. изд-во юр. лит., 1961. — С. 77.
- ↑ Г. В. Плеханов, Русский рабочий в революционном движении (по личным воспоминаниям), с. 141-142
- ↑ Гернет М. Н. История царской тюрьмы: в 5 т. Т. 3. 1870-1900. — 3-е изд. — Москва: Гос. изд-во юр. лит., 1961. — С. 107.
- ↑ Гернет М. Н. История царской тюрьмы: в 5 т. Т. 3. 1870-1900. — 3-е изд. — Москва: Гос. изд-во юр. лит., 1961. — С. 109.