Римарук Ігор Миколайович

український поет

І́гор Микола́йович Римару́к (4 липня 1958, М'якоти, Хмельницька обл. — 3 жовтня 2008, Львів) — український поет. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2002).

Ігор Миколайович Римарук
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

бо добрим цей останній міт не буде:
на скронях — сніг[1]... —
«Ми надійшли — чи скопом, чи вертепом...»

  •  

Вони й восени ні на кого не схожі...
Ще від добра чекаємо добра:
не зла, не вража... і не окропила...
там де триста як скло товариства лягло
не було вас ніколи[1]...

  •  

інший конверт розірви інше письмо
несхоже богом ти був не людей а трави
боже[2]
«Листи»

  •  

Істинно кажу вам
трава істинно кажу
вам вода істинні
кажу вам слова допоки
горить звізда[2]
«Глосолалії»

  •  

Останній біженець із різдвяних легенд,
я переселений в Об’явлення Івана[3]... —
«Видіння»

  •  

останнє кохання тремтить на підземних вітрах
і вірші останні стоять — як форелі в потоках[4]. —
«А те, що живий, — серед ночі засвідчує страх...»

  •  

Повертайсь до готелю. Завулками годі тинятись.
Ерос тут не живе. Розкриває обійми Танатос.
Осипаються штольні свічад. Обривається нить[5].

  •  

Солодкаві, мов цукати,
і гіркіші від цикут –
ви лишіть мене шукати:
я недовго буду тут.
Знову я втечу, панове,
і в тамтешній темноті
небо матиму тернове
й точну дату на хресті[6].

  •  

Сорок — це морок, це посвист ножа,
часу і слова,
ще не безмежжя і вже не межа —
це післямова,
післялюбов без гріха і гроша...
Наче в «Токаї»,
сорок — це корок... а клята душа
все ж витікає[4]. —
«Сорок - це сором, це погляд вужа...»

  •  

Чолобитна челядь
кров зі столу змила.
Сутінками стелить
сатанинська сила.
Підніміть повіки
Вія-малороса!

Маски і музики...

Via Dolorosa[7]. —
«Ця стерня не коле...»

Джерела

ред.

Примітки

ред.