Ришард Капусцінський

Ришард Капусцінський (пол. Ryszard Kapuściński; 4 березня 1932, Пінськ — 23 січня 2007, Варшава) — польський репортер, публіцист, поет і фотограф.

Ришард Капусцінський

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Я вважаю, що мають існувати одночасно два різновиди репортажу. Перший спирається на актуальну, поточну інформацію: сьогодні відбулося те й те. Такий репортаж, що описує поверхню історії, яка розгортається в нас на очах, залишиться головною поживою для ЗМІ. Адже для пересічного споживача довколишня дійсність і сучасна історія виявляються в окремих подіях. Він помічає їх, але не вміє пов’язати між собою. Другий різновид репортажу мусить уміти осмислювати потік нинішніх подій, намагатися надати певної логічності тому, що здається нелогічним, і встановити певні правила в тому, що здається цілковитою анархією та хаосом. — З інтерв’ю для місячника Res Publica Nowa

Про Ришарда Капусцінського

	Раніше, 1968 року, книжку про Країну Рад під назвою «Киргиз сходить з коня» видав Ришард Капусцінський. Його туди вирядило Польське пресове агентство. Мав підготувати публікації з нагоди п’ятдесятиріччя Жовтневої революції. Проте в «Киргизі» навіть назва «Радянський Союз» з’являється зрідка. Капусцінський, який завжди цікавився третім світом, поїхав не в Москву, а на Кавказ і в Середню Азію, у найменш розвинені та найменш русифіковані республіки. Замість монолітної супердержави він описав землю грузинів, вірмен, азербайджанців, туркменів, таджиків, киргизів і узбеків. Прадавні культури, які впродовж своєї історії пережили чимало навал і загарбань.
	— Войцех Ґурецький

	Чверть століття тому в інтерв’ю для місячника Res Publica Nowa Ришард Капусцінський сказав мені: «Я за таке письмо, яке зближує, а не розділяє, яке сприяє порозумінню, а не породжує протистояння. Я цілком свідомо стараюся, щоб мої книжки були різновидом перекладу: однієї культури на іншу культуру, одного погляду на інший погляд, одного способу мислення на інший спосіб мислення. У сучасному світі можна кому завгодно висунути довгий перелік скарг, звинувачень, образ, і часто вони слушні. <…> Коли ми стаємо на шлях взаємних закидів: а вони нам те, а ми їм се, — то заходимо в глухий кут. Це шлях до чергових образ, чергових страждань, чергових людських жертв».
	— Войцех Ґурецький