Роберто Де Дзербі (італ. Roberto De Zerbi, народився 6 червня 1979 року, Брешія, Італія) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер, головний тренер клубу «Брайтон енд Гоув Альбіон». У 2021—2022 роках очолював тренерський штаб донецького «Шахтаря».

Роберто Де Дзербі
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати про себе та про Італію

ред.
  •  

Я – італієць, а Італія – найкрасивіша країна з усіх. Там ти живеш краще, ніж будь-де інше. Я шукаю умови, щоб тренувати. Якщо це буде в Італії, я буду щасливий. Якщо ні, це означає, що я покращусь в інших аспектах.[1]

  •  

Для мене велика честь представляти Італію за кордоном, і сподіваюся, що мені вдалося це продемонструвати своїм професіоналізмом і такими цінностями, як солідарність та альтруїзм, що завжди характеризували нашу країну.[2]

Цитати про Роберто Де Дзербі

ред.
  •  

Ми бачимо, що у нього не завжди витримують нерви у матчах внутрішнього чемпіонату. Мені здається, що він десь звисока ставиться до інших тренерів, і взагалі до нашої країни. Таке враження, що він приїхав і привіз нам футбол, уперше в житті ми його побачили. Йому потрібен час для адаптації. Нехай реалізовує те, що він говорить.(Рустам Худжамов, екс-голкіпер "Шахтаря")[3]

  •  

Чому я залишився? Бо що це було єдине правильне рішення. Я та мій тренерський штаб не відчували себе героями, ми просто робили те, що вважали за потрібне. Багато гравців «Шахтаря» знайшли собі інші команди, а ми сьогодні намагаємося з гордістю працювати з тими, хто є, проводячи матчі заради доброї справи.[4]

  •  

Для мене це все ще відкрита рана. Було дуже важко покинути «Шахтар». Після того, як я покину «Брайтон», хочу знову стати тренером «Шахтаря» – одного разу я хочу повернутися. Боляче, що тривають обстріли, бомби падають недалеко від того місця, де я проживав. Мені не подобається, що гравці «Шахтаря» не можуть повернутися до себе додому, а я вже в АПЛ.[5]

  •  

Зараз я в Римі, але в Україні люди живуть тим самим життям, що й кілька тижнів тому.Які мої подальші дії? Я не знаю, я чекаю. Але питання не в контракті, тому що у мене є дозвіл шукати іншу команду. Пропрацювати ще один рік в Україні означало б хоча б частково закрити рану команди, яку забрали з моїх рук та розібрали не з футбольних міркувань. Тренеру, який живе, щоб прогресувати та змушувати прогресувати гравців, важко таке уявити.[1]

  •  

Дуже важко пояснити цю гру. Вона вийшла дивовижною. Починаючи з того, що перший гол ми пропустили вже на 30-й секунді матчу. Сьогодні ви бачили не справжній «Брайтон». Поганий день для нас.[6]

  •  

Головна причина того, що сталося, – не в тактичній установці, а в тому, що ми виявилися не підготовлені до цієї гри з погляду мотивації та ментальності. Мабуть, позначилося те, що ми провели велику кількість матчів за короткий період. Це складно для нас, ми не звикли грати в такому графіку. Але я гордий за футболістів своєї команди. А за результат відповідає насамперед тренер. Тож сьогоднішній результат – це моя відповідальність. Важливо запам'ятати цей матч і цей урок. Але не можна забувати й те, що до цього ми демонстрували фантастичний футбол і показували такі ж результати. Тож, вважаю, незважаючи на сьогоднішній день, у нас є привід пишатися своєю роботою.[6]

  •  

Дуже пишаюся бути головним тренером "Брайтона". Але мої думки досі з "Шахтарем" та всіма українцями.[7]

  •  

Я просто думаю про те, що сталося кілька місяців тому і про те, де я був у лютому. Був упевнений, що ми зможемо провести дуже добрий матч проти "Ліверпуля".[7]

Джерела

ред.

Примітки

ред.