Роговцева Ада Миколаївна

А́да Микола́ївна Ро́говцева (Рогове́ць; нар. 16 липня 1937, Глухів, Чернігівська область, Українська РСР) — українська акторка театру та кіно. Народна артистка УРСР (1967), Народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Дружина актора Костянтина Степанкова.

Роговцева Ада Миколаївна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

В

Великий обман багатьох головних — не бачити кожного окремо, не поважати, не цінувати їхнього дорогоцінного часу і нервів!

Д

Діти й онуки живуть сво­їм активним часом і мають такі знання, які старі мають від них отримувати. Звісно, треба щось підказати і підправити — з висо­ти свого досвіду. Так має бути. Бо багато конфліктів йде від того, що старі люди нав’язують молоді своє бачен­ня. Свій досвід нама­гаються вкоренити у сьогоденні. Не треба цього робити. Я зараз для своїх дітей і онуків — маленька дівчинка, яка піз­нає цей світ.

З

Завжди знаю, що своєю геро­їнею маю обстоювати жіночу і людську гідність.

Н

На жаль, дуже багато байдужих людей. Крім злих, дурних, агресивних є щей байдужі. Так воно і тягнеться, тягнеться... І якби люди розуміли один одного, хоча б намагалися зрозуміти один одного... [...] Все залежить від душі, серця, освіти, розуму всіх людей на планеті. Тому що ці війни, на жаль, були і в найближчому майбутньому будуть. Весь час бачимо: там назріває, там назріває. Десь і рвоне.

Найголовніше в житті людини — зберегти свою людську гідність всупереч усьому. Тому що людина без гідності — неповноцінна людина, а народ без гідності — це вже не народ.

Не може жінка пережити смерть свого сина, вона стає іншою, потойбічною, якою стала і я, поховавши свого сина. Не стало в 50 років мого щастя, мого життя, її сенсу. [...] І скільки таких мертвих матерів зараз в Україні. Про них треба дбати, а хто це зробить?

Ну ви ж бачили, як Гітлера аналізують? Ну от хіба можна його аналізувати? Так і Путіна. Як проаналізуєш диктатора? Того, хто вирішив, що він вище Бога, що він може вбивати, керувати, кроїти землі і народи. Що це за люди? Виродки. А як з ними? Мені здається, їх потрібно знищувати.

К

Кобзон давно відірвався від усього. Він так давно займається політикою, політика крутить його туди-сюди. Він дуже проросійський українець, у нього все з Росією пов’язано.

М

Митці не переконують, а нама­гаються добратися до правди, справедливості, до честі, гід­ності. А переконувати — ніколи у житті. Бо тоді це вже буде про­паганда.

П

Пишаюся своїми онуками! Оце і є щастя. Пре­красно дбати про Україну, малу батьківщину, мріяти про звер­шення, але Господь сказав: «Щастя — у твоїй родині».

Т

Так найчастіше і буває: те, що робиться у поспіху і відчувається як "не головне", побічне, виявляється у результаті саме головним, чи не найважливішим і значним. Щось на кшталт "обмовки за Фрейдом": побіжно опрокинуте видає істину краще, ніж ретельно сформульоване...

Так склалося, можливо, завдяки інтернету, я стала таким ось уособленням жінки, яка приїде, яку можна обійняти, і вона скаже дуже прості слова. А які це слова? Кажу їм: «Хлопчики, рідні, ви розумніше, мудріше і кращі ніж ми всі, бо ми не знаємо того, що знаєте ви. Ми не збирали по шматочках – руки, ноги, голова – свого товариша, ми не дивилися так смерті в очі, один на один, коли вирішує секунда, жити тобі чи ні»...

Так склалося, що люди зомбовані. Зомбовані цією комуністичною ідеологією, якою була зомбована і я все своє свідоме життя. У цій ситуації потрібно лише дуже багато читати, багато цікавитися, розпитувати, так як я в свої 80 років – не боятися бути на передовій, де гинуть хлопці.

У

У мене є такий вірш: «Буде і буде ще весна весною, ще одтане серце — треба жити...» Потрібно жити, і не похмуро, а натхненно, чекаючи Нового року і Різдва Христового, Святого Миколая і Хрещення та днів народження. Все ще передчуваючи свято і влаштовуючи його собі та близьким...

У Платонова є чудові слова, я часто їх повторюю: «... кожне серце відрізняється від іншого: одне, отримуючи добре, обертає його цілком на свою потребу, і від доброго нічого не лишається іншим; інше ж серце спроможне і зле переробити, обернути в добро і силу — собі та іншим».

Х

Хай це зовсім небагато — виступити перед військовими з концертом чи відіграти виставу, але, коли мені дорослі чоловіки кажуть: «Ось вам би стати нашим міністром оборони», — їхні слова мені дорожчі, ніж всі мої численні ордени і навіть «зірки Героя», що на грудях.

Ш

Шляхетна людина не дозволить собі низьких вчинків, бруду, агресії.

Я

Я абсолютно солідарна з Чеховим, який казав, що хотів би на тому світі згадувати, які на цьому були прекрасні миті. Мить, коли я, мріючи про сина, почула — хлопчик! Коли хотіла дівчинку, сказали — дочка! Ось це ні з чим не зрівнянні миті великого, чистого-чистого, справжнього щастя!

Я, наприклад, живу нарівні з водієм, вчитель­кою, лікарем, тож я це розумію, тому мені легко про це говорити у виставах. А люди, на превели­кий жаль, отримуючи багатство, стають невігласами, бо вони не розуміють, що у когось нема сьогодні навіть шматка хліба.

Я не пись­менниця. Видала ті книжки, щоб залишити якісь нотатки по собі. [...] Перші дві я написала після того, як відійшли у вічність мій чоловік і син. А третя «Прості речі» — це заслуга журналістів. Там зібрано шість інтерв’ю.

Я ніколи не приховувала свій вік. Чого тут викручуватися, хитрити, якщо в енциклопедії і так все про мене написано!.

Я легко віддавала все, що заробляла, а коли потрібно було виходити в світ, займала у подруг і одяг, і діаманти.

Цитати з творів

«Варшавську» в постановці Е.Митницького я зіграла 670 разів. 12 сезонів. У всіх містах України, в Москві, в Петербурзі, в Білорусі — скрізь, де ми грали, нас викликали ще і ще. У Вінниці під час вистави погасло світло. Півхвилини тривала пауза. А потім люди запалили свічки, запальнички й тихенько попросили: «Далі, будь ласка, грайте далі!». Цілу сцену, хвилин десять, ми грали при мерехтінні цих вогників у залі. А сцена була в пітьмі. Глядачі стали слухачами... — із книги «Свидетельство о жизни»

Ще після генеральної репетиції Едуард Маркович Митницький сказав: «Ти прокинешся знаменитою». І я прокинулася знаменитою. Мені було 30 років. І, працюючи над цією роллю разом із тонким розумним і дуже талановитим режисером, я підсумувала весь свій різноманітний і чималий акторський досвід і вийшла на новий професійний рівень... Пам'ятаю, в Донецьку люди, які не потрапили на виставу, штурмуючи театр, пробиралися на другий поверх, викликали міліцію. Шум, гамір. Виставу затримали, поки не навели лад. А я сиділа в гримерці — і була щасливою. — із книги «Свидетельство о жизни»

Цитати про Аду Роговцеву

	Її духовна організація й професійний артистичний інструментарій, як стрілка дозиметра, бурхливо й негайно реагували на найменші коливання, а тим більше зміни театрального тла в країні. Творча психіка актриси надзвичайно рухлива. Відчуття трансформацій режисерських ідей, а у зв'язку з цим і трансформацій акторських засобів виразності — її відмітна властивість.
	— Едуард Митницький

	Акторський діапазон Ади Миколаївни широкий. Вона могла б бути й королевою англійською, і Кабанихою у п'єсі "Гроза". Те, що в змозі зробити на сцені саме вона, дано не всім. Через її зовнішню м'якість і ліричність — уже на сцені - може розкриватися зовсім інший, непередбачуваний і неочікуваний парадоксальний жіночий характер.
	— Едуард Митницький