Степанков Костянтин Петрович

Костянти́н Петро́вич Степанко́в (справжнє прізвище — Волощук (3 червня 1928, с. Печеськи — 22 липня 2004, с. Жереб'ятин) — український та радянський актор кіно та театру. Народний артист СРСР (1977). Народний артист Української РСР (1974), лауреат державної премії України імені Олександра Довженка (2003) та премії імені Леоніда Бикова (1998). Син православного священника, загиблого у таборах ГУЛАГ СРСР; брат воїна УПА. Чоловік української акторки Ади Роговцевої.

Степанков Костянтин Петрович

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«Допомагаючи викладачам приймати екзамени у абітурієнтки Ади Роговцевої треба було запитати про п’ять принципів соцреалізму , їх пам’ятаю погано, а от ямочки на щічках забути не можу». — про знайомство зі свою майбутньою дружиною Адою Роговцевою Костянтин Степанков: «З мене б вийшов би прекрасний агроном…» (15 травня 2013 року)

Про нього

	«Знаєте, я ніколи себе не уявляв у ролі людини, котра дає інтерв’ю, присвячене пам’яті батька. Я не ставлюся до нього як до мертвого. І ніколи не думав, що це взагалі можливо... Ви запитували про його риси? А його ж покоління, що пережило війну й кілька окупацій, — особливе покоління. Ми тепер взагалі цього зрозуміти не можемо. Гадаю, що завдяки тому страшному випробуванню в їхньому поколінні і з’явилося багато талантів, певні риси характеру. І епоха соціалізму пов’язана саме з реалізацією рис цих людей. Адже вони могли бути скрізь, на будь-якій ділянці! Мій батько закінчив сільськогосподарську академію — і міг би стати добрим фахівцем у сільському господарстві. Та він володів просто-таки фантастичною здатністю до «мімікрії»! Я можу говорити зараз навіть у теперішньому часі, оскільки ця його «мімікрія» передалася моїй дочці Даші. Та й я володію цим. І Ада Миколаївна, і Петрович — не останні, кому даровано цю властивість. Він запросто міг бути і педагогом. І засвоїв ці риси миттєво. Але, на жаль, їм, як і нам, дісталася погана держава. Погана — себто неграмотна. Адже гуманітарна сфера потребує особливих якостей і властивостей, яких сучасна наука ще не визначила. І чиновники не враховують цього чинника взагалі. А ось у Петровича і його покоління не було негативних рис взагалі. Так мені здається. Що вони робили в житті? Воювали. Голоду­вали. Відбудовували господарство... Ми не зрозуміємо навіть з описів, що таке війна. І що таке боротьба з радянськими чиновниками. Ось, наприклад, Миколайчук, зіштовхуючись із чиновниками, втрачав самовладання. А мій батько завжди розповідав тому чи іншому чиновникові, хто він є, нагадував про його статус, відчитував як міг... І, чого таїти, гарячою людиною був Петрович. І міг довго не пояснювати, а розібратися по-чоловічому, потім соромився цього. Йому несправедливість була невластива.». — про свого батька в інтерв'ю "Дзеркалу тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков

	«Ще цікаво було спостерігати, як він грає у преферанс. Це завжди бувало в акторських експедиціях — у тих гуртожитках, які акторам «подешевше» орендувала місцева влада за домовленістю з кіностудією. Актори збиралися в одному з номерів, ставили стіл, було багато кип’ятильників... І було дуже цікаво спостерігати за ними: хто з них азартний, хто байдужний, а хто — хитрий. Цікаво грав дядя Коля Гринько, смішно грав Боря Брундуков... Це чудові картинки дитинства!». — про побут родини в 1970-ті роки в інтерв'ю "Дзеркала тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков

	«Про це я дізнався, коли мені вже виповнилося 30 років! Петрович чомусь не любив цих тем. Він був безпартійним, обережним стосовно державної машини. Я часто отримував від батька потиличники, бо з сьомого класу носив значок «Ми говоримо по-українськи». Я знав гімн «Січових стрільців» ще з чотирьох років. У нашій сім’ї завжди знали старовинні українські пісні... Під них засинала моя дочка. Та­кож із Петровичем ми співали гру­зинські хорали. Чим більше всоту­єш, тим краще різні етноси прояв­ляються в тобі. Коли мені зле, то я вию вірменську мелодію. Петрович добре знав українську літературу. Він читав напам’ять Шевченка — і не для того, щоб хизуватися цим. Я сам сповідую козацтво як дух. І мій особистий патріотизм — це моя шпага. Ось із усіх зарядок я роблю зарядку зі зброєю. Вміти — це великий дар, а не вміти — це велике рішення. І все ж, гадаю, батько свідомо нас, дітей, не пускав у своє минуле... Там була якась тяжка історія, про що свідчили наколки на його руках. А про те, що Ада рятувала єврейських дітей, я взагалі дізнався тільки на її 60-річчі, коли ми поїхали знімати документальний фільм». — про своїх предків в інтерв'ю "Дзеркала тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков

	« Річ у тому, що ніхто з нашої родини нічого особливого від влади не отримав. У нас навіть на сьогодні взагалі немає жодних заощаджень. Це завжди було чуже нашій сім’ї. Ми, пробігаючи повз квартиру родича, просто забігали «поїсти борщу»… Це була норма: дати притулок комусь, дати людині переночувати. У нас не було філософії: я сам — і хай не буде ніде жодної живої тварі! Акторські товариства ж дуже сильні. Ми ніколи не відривали від себе поняття «ми». А що таке втрата? За Фіцджеральдом: «Немає втрати більшої, ніж сум’яття глибокої душі»». — про роль радянської влади в інтерв'ю "Дзеркала тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков

	«Це все фантазії! Нічого важливішого за заробіток у ті роки для них не було. Вони отримували копійки довгі-довгі роки. Хоча вже були відомими й популярними. Щоразу перед зарплатою в нас у сім’ї запитували: «Хто ще нам не позичав?» Навіть у тих родинах, котрі ми вважали недосяжними, відбувалося те ж саме. Просто психологічно вистачало розуму не робити з цього проблеми. Це не було причиною поганого настрою «всередині». Одного разу Ада гастролювала, а ми з батьком спорудили «пастки», щоб ловити голубів на балконі... Вже потім була приголомшлива печеня... Коли Ада дізналася, то скандал вибухнув страшний! Вона не могла пережити, що її дитина була присутня при такому варварстві, хоча батько зробив усе без мене. Звісно, якби не знаменита недуга того покоління — алкоголізм, то й життя в багатьох було б радіс­ніше. Бо якщо знаєш причину, то вини не складеш і не покараєш! На той час у державі, можливо, не було «штуки», яка допомагала б зняти затяжну депресію через тривалу політравму — війну». — про рівень доходів та кар'єру в інтерв'ю "Дзеркала тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков

	«Що означає — віруюча людина? Це людина, котра перед камерами заходить у церкву? Він ніколи не ходив спеціально у храм. Але щоразу, опинившись там, хрестився. І, на відміну від багатьох віруючих, знав Святе Письмо. У нас із батьком не було «забобонів», ми язичники, вважаємо, що Бог — єдиний». — про віру в бога в інтерв'ю "Дзеркала тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков

	«Яка Москва?! Ні Ада, ні Петрович на жодну пропозицію покинути Україну так і не пристали! Їм не треба було більше, ніж уже є. Вони розуміли: залишивши батьківщину, побачиш не те, що отримав натомість, а те, що втратив... Аду постійно кликали в Москву. Зрештою, вона таки втратила тут роботу — і ось частіше працює в Москві. Я не можу обговорювати переїзд Маковець­кого чи Бортка... Навіщо про це? Адже ми слов’яни. Ми краще — віддаємо. Вони працювали немислимо, на знос. І це видно...» — про перспективи виїхати з України в інтерв'ю "Дзеркала тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков

	«Філософським було саме його життя. Але не було філософії життя... Адже терпіти, наздоганяти й чекати — кожна людина це ненавидить. І відчуває при цьо­му суцільні незручності. А те, як цей стан вона переживає, і називається філософією життя». — про особливу життєву філософію батька в інтерв'ю "Дзеркала тижня" БЛИЗЬКІ ЛЮДИ. КОСТЯНТИН СТЕПАНКОВ: «БАТЬКО СВІДОМО НЕ ПУСКАВ НАС, ДІТЕЙ, У СВОЄ МИНУЛЕ…» (6 червня 2008 року)
	— Костянтин Костянтинович Степанков