Рубчак Богдан

Рубча́к Богда́н (6 березня 1935 р., Калуш — 23 вересня 2018, Нью-Джерсі) — український поет, письменник, літературознавець, есеїст.

Рубчак Богдан

Стаття у Вікіпедії

Цитати

• Віршам і снам не вір:
  травур, та рев, та вир.
  З варив розрив-трави
  скроплений кожен вірш.

(«Розрив-трава», зі збірки «Дівчині без країни»)

• Заблукався в коханім обличчі,
  як в дивнім краю:
  в краєвиді його таємничім
  себе шукаю.

(«Пісня для Мар'яни»)

• За те, що землю взяв за небосхил,
  земля забрала завеликі мита:
  єдина справжність міту вже закрита,
  і уявити літ немає сил.

(«Зрада ангела, зі збірки «Промениста зрада»)

• Камінь не має вікон,
  він не має очей.
  Нашим безкровним віком
  тиша його тече.

(««Камінь», зі збірки «Особиста Кліо»»)

• Лиш спогад знає про ірис,
  в листах лиш ростимуть зела:
  дерева чорні та сірі,
  як влови, згадують зелень.

(«Глухої осені»)

• Не млієш вітром поміж кипарисами:
  жорстоко
  ти риєшся в розтятому житті,
  і часто тхне від жовтих пальців смертю.
  Ти часом мушля, і шепоче час в тобі,
  і ти рука,
  яка прощає все, що дороге.

(«Поетові», зі збірки «Камінний сад»)

• Не перша з книг чи остання
  не мудрість сухого історика –
  відповість на всі ці питання
  череп старого Йорика.

(«До Гамлета»)

• Трудно грудень
  холоднорукий
  віддає мені спогади
  погоди
  очей твоїх
  і брів
  і грудей.

(«Нарікання на грудень»)

• Шукати лиш суть, лиш голе буття шукати — суть буття. Відчувати простір: літ чорних птахів далеко, відчувати час: чіткі рисунки в чорних печерах і абсолютним вітром розуміти свій день, поете.

(«Аrs роеtіса»)