Рьокан
Рьокан (яп. 良寛) (1758–1831) — японський поет, філософ, каліграф періоду Едо.
| Рьокан | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати ред.
Танка ред.
- Цієї ночі
Місяць милуватись
Мені сливовим цвітом допоміг
Весна мине,
Та буде що згадати! : (Неприкаяні душі // С. 423) - Коли удосталь
Хріну і саке,
Тоді з весною навіть розставання,
Насправді,
Не таке уже й гірке. : (Неприкаяні душі // С. 436) - На світі цім
Людей я не цурався
Але щастливим був
Лише тоді,
Коли на самотині опинявся. : (Неприкаяні душі // С. 436) - Недовговічна,
Як жіноча врода,
Гірських жоржин, що розцвіли краса — Зірвати жаль
І не зірвати шкода. : (Неприкаяні душі // С. 440) - Немає вже нікого з давніх друзів.
Сливовий квіте,
Утішай хоч ти
Старече серце,
Що змарніло в тузі! : (Неприкаяні душі // С. 443) - В зеленім гаї
На горі лунає
Зозулі спів,
Нагадуючи нам,
Що ця весна
Також уже минає! : (Неприкаяні душі // С. 444) - Міняється, минає все на світі…
Незмінним є лиш те,
Що навесні
Світ знову буде
У вишневім квіті! : (Неприкаяні душі // С. 445) - Яке блаженство! —
Хмизу назбирати
І цілу ніч із чаркою в руці,
Біля багаття лежачи,
Не спати! : (Неприкаяні душі // С. 448) - Можливо ця роса
В осіннім лузі —
Комах горючі сльози,
Що всю ніч
Голосять гірко в передсмертній тузі? : (Неприкаяні душі // С. 454) - Зустрінемось —
І ніч, як мить мине!
Гірські стежки
Нас завтра знов розлучать,
На самоті залишивши мене. : (Неприкаяні душі // С. 460)
Хайку ред.
- Священний храм!
Вишневий білоцвіт
На ніжний квіт магнолій опадає. : (Неприкаяні душі // С. 475) - Цей грішний світ
Перетворився раптом
На справжнє диво — вишень білоцвіт. : (Неприкаяні душі // С. 475) - Квітують вишні в горах.
Навіть ліс
Нашіптує: «Саке! Саке чарчину!» : (Неприкаяні душі // С. 476) - Мені також кортить
Бодай хоч раз
Під вишнями в цвіту заночувати! : (Неприкаяні душі // С. 476) - Ранкова трапеза
Під солов'їний спів,
Який мені цієї ночі снився! : (Неприкаяні душі // С. 478) - Співають солов'ї!
Але, на жаль,
Так мало тих, хто хоче їх послухать. : (Неприкаяні душі // С. 479) - Новий ставок.
Пірнуло жабеня —
І жодного не пролунало звуку[1]. : (Неприкаяні душі // С. 480) - На ранок рис
Ще є у казанку...
Блаженна сутінкова прохолода!: (Неприкаяні душі // С. 483) - Почув, прокинувшись
Далекий крекіт жаб -
Чи наяву, чи ще зі сновидіння? : (Неприкаяні душі // С. 485) - Який палац -
Ця неба височінь!
Лісок старіє під осіннім небом. : (Неприкаяні душі // С. 493) - У рідний край
Рушаючи вночі,
Мене з собою кличуть дикі гуси.: (Неприкаяні душі // С. 497) - Украв усе
З моєї хатки злодій
Але залишив місяць у вікні!: (Неприкаяні душі // С. 499) - Якби завжди себе я почував
Так гарно,
Як виходячи із ванни! : (Неприкаяні душі // С. 502)
Примітки ред.
- ↑ Жартівлива ремінесценція на відомий вірш Мацуо Басьо:
Старий ставок
Пірнуло жабеня —
Вода сплеснула.
Джерело ред.
- Рьокан. поезії // Неприкаяні душі. Антологія поезії японських мандрівних поетів — дзен-буддистів. Пер. з японської Івана Бондаренка. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. — с. 413–504.
