Рьокан

Рьокан (яп. 良寛) (1758–1831) — японський поет, філософ, каліграф періоду Едо.

Рьокан

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Танка

• Цієї ночі
  Місяць милуватись
  Мені сливовим цвітом допоміг
  Весна мине,
  Та буде що згадати! : (Неприкаяні душі // С. 423)
• Коли удосталь
  Хріну і саке,
  Тоді з весною навіть розставання,
  Насправді,
  Не таке уже й гірке. : (Неприкаяні душі // С. 436)
• На світі цім
  Людей я не цурався
  Але щастливим був
  Лише тоді,
  Коли на самотині опинявся. : (Неприкаяні душі // С. 436)
• Недовговічна,
  Як жіноча врода,
  Гірських жоржин, що розцвіли краса — Зірвати жаль
  І не зірвати шкода. : (Неприкаяні душі // С. 440)
• Немає вже нікого з давніх друзів.
  Сливовий квіте,
  Утішай хоч ти
  Старече серце,
  Що змарніло в тузі! : (Неприкаяні душі // С. 443)
• В зеленім гаї
  На горі лунає
  Зозулі спів,
  Нагадуючи нам,
  Що ця весна
  Також уже минає! : (Неприкаяні душі // С. 444)
• Міняється, минає все на світі…
  Незмінним є лиш те,
  Що навесні
  Світ знову буде
  У вишневім квіті! : (Неприкаяні душі // С. 445)
• Яке блаженство! —
  Хмизу назбирати
  І цілу ніч із чаркою в руці,
  Біля багаття лежачи,
  Не спати! : (Неприкаяні душі // С. 448)
• Можливо ця роса
  В осіннім лузі —
  Комах горючі сльози,
  Що всю ніч
  Голосять гірко в передсмертній тузі? : (Неприкаяні душі // С. 454)
• Зустрінемось —
  І ніч, як мить мине!
  Гірські стежки
  Нас завтра знов розлучать,
  На самоті залишивши мене. : (Неприкаяні душі // С. 460)

Хайку

• Священний храм!
  Вишневий білоцвіт
  На ніжний квіт магнолій опадає. : (Неприкаяні душі // С. 475)
• Цей грішний світ
  Перетворився раптом
  На справжнє диво — вишень білоцвіт. : (Неприкаяні душі // С. 475)
• Квітують вишні в горах.
  Навіть ліс
  Нашіптує: «Саке! Саке чарчину!» : (Неприкаяні душі // С. 476)
• Мені також кортить
  Бодай хоч раз
  Під вишнями в цвіту заночувати! : (Неприкаяні душі // С. 476)
• Ранкова трапеза
  Під солов'їний спів,
  Який мені цієї ночі снився! : (Неприкаяні душі // С. 478)
• Співають солов'ї!
  Але, на жаль,
  Так мало тих, хто хоче їх послухать. : (Неприкаяні душі // С. 479)
• Новий ставок.
  Пірнуло жабеня —
  І жодного не пролунало звуку. : (Неприкаяні душі // С. 480)
• На ранок рис
  Ще є у казанку...
  Блаженна сутінкова прохолода!: (Неприкаяні душі // С. 483)
• Почув, прокинувшись
  Далекий крекіт жаб -
  Чи наяву, чи ще зі сновидіння? : (Неприкаяні душі // С. 485)
• Який палац -
  Ця неба височінь!
  Лісок старіє під осіннім небом. : (Неприкаяні душі // С. 493)
• У рідний край
  Рушаючи вночі,
  Мене з собою кличуть дикі гуси.: (Неприкаяні душі // С. 497)
• Украв усе
  З моєї хатки злодій
  Але залишив місяць у вікні!: (Неприкаяні душі // С. 499)
• Якби завжди себе я почував
  Так гарно,
  Як виходячи із ванни! : (Неприкаяні душі // С. 502)

Джерело

• Рьокан. поезії // Неприкаяні душі. Антологія поезії японських мандрівних поетів — дзен-буддистів. Пер. з японської Івана Бондаренка. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. — с. 413–504.