Самійленко Володимир Іванович

Володимир Іванович Самійленко (1864–1925) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач.

Самійленко Володимир Іванович

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• В біді твоїй рідніша ти мені;
  Тобі несу я сили всі, що маю;
  І працю тиху, і мої пісні
  На вівтар твій побожно я складаю.

(«Україні»)

• Люде добрі! Пожалійте
  Бідолашного піїту,
  Що від горя, від наруги
  За слізьми не бачить світу.

(«Горе поета»)

• Невже, крім пишних фраз та поривів дрібних
  Нічого вже нема в найвищої істоти?

(«Людськість!»)

• Так усе колись минеться,
  Все, що вдіє людський дух,
  Неодмінним зістається
  Лиш невпинний, вічний рух.

(«Дві планети»)

• Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
  Але завше я був патріотом, —
  За Вкраїну мою чи то вдень, чи вночі
  Моє серце сповнялось клопотом.

(«На печі»)

• Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
  Слабого;
  За правду битися готов я до загину
  З-за тину.

(«Сміливий чоловік»)

Там живе племін усяких Престрашенна мішанина, І за те той край зоветься — Русь єдина, Русь єдина.  — «Ельдорадо» (1886)

«З українського життя в Києві в 80-х роках XIX ст.» (спогади)

Але чи можна було робити щось більше в ті часи безпросвітної ночі?.. Не маючи змоги запалити ясне світло, дбали про те, щоб хоч каганчик блідий де-не-де блимав у тій темряві. Не маючи змоги і не наважуючись вести темний і ще цілком несвідомий український народ на боротьбу за свою волю, старалися, щоб хоч не забувалася в народі його національна індивідуальність та щоб збереглась і поважалась його мова, той ключ од в'язниці поневоленого народу.

Про Володимира Самійленка

При тім він українець, свідомий українець, усею душею відданий своїй країні і своєму народові — і се в Росії тип поки що свіжий, мало ще розповсюджений, тип, можна сказати, будущини. Оттим-то він такий дорогий і любий кождому українському серцю, такий саморідний та національний — не штучний, а немов так готовий уже виріс із рідного ґрунту. Він живо відчуває всі зневаги і всі — на жаль, такі нечисленні — радощі рідного народу. Нема такої народної болячки, яка б не збудила відгуку в його серці, яка б у тім чудотворнім серці не скристалізувалася в ясну, чисту перлину — перлину правдивої поезії.  — «Володимир Самійленко (Проба характеристики)» Іван Франко (1907)

Від першого свого виступу на літературнім полі він послугується мовою чистою, ясною, наскрізь народною і при тім наскрізь інтелігентною. Він не украшує і не насилує її, вона ллється у нього як природне джерело. Він не афектує мужицького говору, не послугується для декорації стилю мужицькими приказками, а говорить попросту як інтелігент до інтелігента, певний, що засіб його рідної мови без ніяких натягань вистарчить йому до висловлення всіх ідей і всіх поривів душі. Мова його поезій — се один великий комплімент для будущої національної і літературної мови України, нехибна вказівка, куди мусить іти її розвій. І завважте: ся мова однаково зрозуміла, з однаковим залюбуванням читається над Сяном, Дніпром і Доном; вона вже тепер зв'язує вузлом співчуття та симпатії всі частини нашого народу. Ні про якого іншого сучасного українського письменника не можемо сього сказати.  — «Володимир Самійленко (Проба характеристики)» Іван Франко (1907)

Джерела

• Вячеслав Чорновіл. Твори у 10-ти томах. Том Уклад. Валентина Чорновіл. — Київ: 2002. — 680 с. — ISBN 966-7332-87-X