Свідзінський Володимир Євтимович

Володи́мир Євти́мович (Юхи́мович) Свідзі́нський (26 вересня (8 жовтня) 1885 р., село Маянів Вінницького повіту Подільської губернії (нині Тиврівського району Вінницької області) — 18 жовтня 1941, с. Непокрите) — український поет, перекладач.

Свідзінський Володимир Євтимович

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

...сьогоднішній день знаменний тим, що я почав перекладати «Птахи» Аристофана, без нічийого замовлення і без надії коли-небудь побачити його в друку, просто так, з любові до мистецтва. — З листа до Марії Пилинської

Вірші

• В полум'ї був спервовіку

І в полум'я знову вернуся...

І як те вугілля в горні

В бурхливім горінні зникає,

Так розімчать, розметають

Сонячні вихори в пасма блискучі

Спалене тіло моє...

(«В полум'ї був спервовіку…» )

• Іде він далі, а ранній гудок

Виповняється, стигне, росте,

То як лебідь згинає шию,

То як дерево розцвітає,

Задумався хлопчик: гудок —

Як дерево розцвітає!

(«Іде хлопчик по місті…» )

• І покіль віку, тихо, без упину.

Все буду занурятися туди,

Де хмари стали в безмірі води.

(«В руці ледь-ледь колишеться удильно…» )

• ...ночі і дні.

Перше були вони як крила ластівки:

Верх чорний, спід білий, а крило одно.

(«Коли ти була зо мною, ладо моє…» )

• Страшно, кажу я, на думку, що в постаті звіра ходив я.

Страшно, — нащадок мій скаже, — що був я колись чоловіком.

• Холодна тиша. Місяцю надламаний,
  Зо мною будь і освяти печаль мою.
  Вона, як сніг на вітах, умирилася,
  Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

(«Холодна тиша» // С. 213)

• Хто мені повість, у які безодні
  Углибає час?

(«Хто мені повість…» // С. 325.)

Про Свідзінського

	Вдаючись до верлібра, Свідзінський відкривав потужні евристичні ресурси, притаманні цій формі, вивільняючи нову експресію модерного дискурсу. — «Тихий модернізм Свідзінського»
	— Костянтин Москалець

	Ідейні ресурси Свідзінського, його теми, мотиви, відверті та приховані вірування складають багатоярусний феномен, де нашарування християнських, припустімо, символів не суперечать гностичним (тобто єрертичним із погляду християнства) ідеям, а модерна обстанова сучасного міського життя вглибає корінням в архаїчні поклади архетипних знань та сюжетів («Безпритульний», «В колі світла електричного...», «Коли пізній бродяга-трамвай...» та інші). — «Тихий модернізм Свідзінського»
	— Костянтин Москалець

	Чому Володимир Свідзінський, поет тієї ж духовної формації, що й Зеров та неокласики, пішов настільки відмінним шляхом? Чому замість плекання «ясної, дзвінкої закінченості сонета» він віддавав перевагу нерегулярним формам вірша, зокрема верліброві? Адже Зеров і Свідзінський «припадали» до одних і тих самих джерел — до творів грецьких і римських класиків, обидва мали добру освіту, обидва були талановитими перекладачами, вільно оперуючи різноманітними стилями і метричними формами, адекватно передаючи їх у своїх тлумаченнях. Навіть характери їхні у чомусь здаються схожими — обидва «тугі бібліофаги», схильні до інтроверсійних блукань внутрішніми просторами снів і візій, з неминучою для таких мандрів дрібкою неврозу, відчуження від соціального, з нападами самотності, лихих передчуттів, з нещасливим подружнім життям і безмежним обожненням єдиної дитини. Чому тоді для Зерова верлібр був «дуже небезпечним» і підозрілим, свідчив радше про авторську невправність і своєрідне «дикунство», а Свідзінський використовував вільний вірш нарівні з конвенційними формами, і там, і там досягаючи неперевершених результатів?
	— Олег Лишега

Джерела

• Свідзінський Володимир. Твори у двох томах. — Т. 1. — К.: Критика, 2004. — 584 с.
• Костянтин Москалець. Стежачи за текстом. Вибрана критика та есеїстика. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 400 с. — ISBN 978-617-679-678-7