Семенко Михайль Васильович

український письменник та поет, основоположник і теоретик українського футуризму

Миха́йль Семенко́ (Миха́йло Васи́льович Семе́нко; *31 грудня 1892, с. Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині — †23 жовтня 1937, Київ) — поет, основоположник і теоретик українського футуризму.

Семенко Михайль Васильович
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

ред.
  •  

Під час війни, по дорозі в Америку, застряв у Владивостоці й околицях, де пробув коло трьох років, був у війську й грав у кіно на скрипці.
Увесь революційний час (з 1916 р.) належав до комуністичної партії, з 1922 р. поза партією. В партії працював як журналіст в радянській партійній пресі. Зараж живе в Київі, працює і т. д.
Вмер... — З автобіографії (2 квітня 1924 р.[1])

З поезії

ред.
  •  

Я не умру від смерти —
я умру від життя.
Умиратиму — життя буде мерти,
не маятиме стяг.[2](Патаґонія // C. 53)

  •  

Я хтів би знать — що є життя?
Хто засвітив на небі зорі?
В натхненному бурхливоморі
Сумує людське почуття.
Життя не є цвітучий гай.
Життя є вулиця шумлива.
Автомобіль або трамвай
Тебе роздавить — будь щасливий.
І ходимо як комашня,
Не бачим зор у синім небі.
Нас гнітить, душить метушня!
Не треба![3]«Я хтів би знать — що є життя?..» 24. XI. 1913. Петербург

З маніфесту «Я палю свій “Кобзар”» (лютий 1914-го)

ред.
  •  

Я не хочу з тобою говорити. Ти підносиш мені засмальцьованого «Кобзаря» й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно... Ти підносиш мені заялозені мистецькі «ідеї», й мене канудить[4].

  •  

Чоловіче. Мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось. Я хочу тобі сказати, що де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопивсь за свого «Кобзаря», від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш його захистить твоя пошана[4].

  •  

Чоловіче. Час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств. Поживши з вами, відстаєш на десятиріччя. Я не приймаю такого мистецтва. Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під моїми ногами[4]?

  •  

Чоловіче. Я хочу тобі сказати, що в сі дні, коли я отсе пишу, гидко взяти в руки нашу часопись. Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого «щирого» українського мистецтва. Я бажаю йому смерти. Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилось від Шевченка. Але не можу й я уникнути сього святкування.

Я палю свій «Кобзар»[4].

Примітки

ред.
  1. Датується за бібліографією, яка додається
  2. Семенко, Михайль. Вибрані твори / Упоряд. Анна Біла. — К.: Смолоскип, 2010. — 688 с.
  3. Семенко Михайль – Запитання (“Я хтів би знать — що є життя?..”)
  4. а б в г Михайль Семенко. Я палю свій “Кобзар”

Джерела

ред.
  • Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3