Сенченко Іван Юхимович
Іва́н Юхи́мович Се́нченко (30 січня (12 лютого) 1901, Наталине, Полтавська губернія — †9 листопада 1975, Київ) — український письменник, перекладач та журналіст. Належав до літературних організацій «Плуг» і «Гарт», потім до ВАПЛІТЕ (1925—1928).
| Іван Сенченко | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
|
Цитати
ред.Про Івана Сенченка
ред.В «ті» роки завжди був «одноосібним» редакційним працівником, тобто єдиним «за все» редакційним співробітником. Так робив він журнал «Студент революції» (видавав, либонь, Кубуч); робив «Літературний ярмарок» (видавало ДВОУ); робив журнал «Вапліте» (здається, видавався просто самочином). |
|||||
| — Юрій Смолич |
Отож свої редакторські функції в роботі над рукописами Сенченкові доводилося виконувати вже вдома. Та був з Івана Юхимовича ініціативний і вигадливий діяч: значну частину редакційної роботи він вихитрився організувати на тих-таки «громадських засадах». Постійного редактора журнал не визначав: редактора на кожній номер обиралося тут же в редакції загальним, прямим і відкритим голосуванням з числа присутніх письменників. Черговий редактор і задумував «ключ» для чергового номера, складав сякий-такий план, сяк-так визначав автуру, здебільшого сам і зв’язувався з авторами, сам «вибивав» рукопис, читав його, схвалював чи не схвалював — і тоді передавав Сенченкові для літературної редакції. Коректуру зобов’язаний був робити сам автор. Отож був Сенченко в редакції наче диригент в оркестрі. Тому й вправлявся бездоганно працювати «один за всіх»[1]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Стіл у редакції стояв один — біля нього в кріслі з колишнього купецького гарнітуру, стиль модерн, у якому тепер пружне сидіння за ветхістю викинуто й замінено шматком дикту, і возсідав Іван Юхимович [Сенченко]. Стілець — теж єдиний в кімнаті — стояв по цей бік столу: для відвідувачів. Проте цієї функції він не виконував, бо людей в редакції юрмилося завжди багато — кому ж сідати? — і стілець так і залишався ніким не зайнятий[1]. — Про редакцію «Літературного ярмарку»//Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Як важили для нього інтереси журналу, в якому він працював: він не чекав «припливу» матеріалів. Так званого «самопливу», яким звичайно живиться більшість редакцій, Сенченко не признавав, — він завжди сам шукав матеріал, сам ішов до автора, сам організовував і черговий номер, і те, що на журналістській мові зветься «портфель»[1]. — Зі спогадів |
|||||
| — Юрій Смолич |
Примітки
ред.
