Симоненко Василь Андрійович

Василь Андрійович Симоненко (1935—1963) — український поет і журналіст, шістдесятник.

Симоненко Василь Андрійович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

• Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

• Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні. (16.XI.1962)

• Можна прострелити мозок,

Думки ж не вбить!

• Вас, як прапор, підніма людина: В боротьбі за правду проти тьми.

Генії! Безсмертні! На коліна: Станьте перед смертними людьми!

• Не заколисуй ненависті силу.

• Той ніколи не доскочить слави,

Хто задля неї на землі живе.

• Як усе на світі зрозумієш,

То тоді зупинишся: І вмреш!

• Вічна мудрість простої людини: В паляниці звичайній живе.

• Запізніле каяття завжди схоже на позерство.

• Найогидніші очі — порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші душі вельможні,

Найпідліша — брехлива сльоза.

• На світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

• Вірнішого і сердечнішого побратима, ніж папір, я не знаю.

• Благородна брехня возвеличує правду.

• Це страшно, коли прижиттєва слава і обожествлення стають посмертною ганьбою.

• Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.

• В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.

• Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька.

• Поезія — це прекрасна мудрість.

• Що то за простір, коли в ньому не можна рухатись?

• Як простір немислимий без руху, так поезія немислима без думки.

• Формалізм починається там, де кінчається думка.

• Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому.

• Живе той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

• На цвинтарі розстріляних ілюзій: Уже немає місця для могил.

Україно, п'ю твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю — Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю!

Не докорю ніколи і нікому, Хіба на себе інколи позлюсь, Що в двадцять літ в моєму серці втома, Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь. Моє життя — розтрощене корито, І світ для мене — каторга і кліть… Так краще в тридцять повністю згоріти, Ніж до півсотні помаленьку тліть. (8.I.1955)

• Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах: Козацька кров пульсує і гуде!

Про Симоненка

	…Йому судилося на одному з критичних поворотів історії бути обранцем, устами якого промовляє доля нації.
	— закордонні дослідники (Симоненко В. Берег чекань. — 1973. — С. 7)

	Якби Василь Симоненко був живий, він зі своїм записником і фотоапаратом був би зараз на передовій на Сході країни.
	— Валентина Коваленко, українська письменниця та громадсько-політична діячка, грудень 2014

Див. також

• Я (вірш Симоненка)

Джерела

• Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2001