Марина Абрамович: відмінності між версіями
#Європейськавесна2021 |
(Немає відмінностей)
|
Версія за 11:51, 9 квітня 2021
Маріна Абрамович (серб. Марина Абрамовић; * 30 листопада 1946, Белград, СФРЮ) — сербська мисткиня, що працює в жанрі перформансу. Учасниця феміністичного мистецького руху. У своїх роботах досліджує стосунки між митцем та публікою, границі тіла та можливості розуму.
Марина Абрамович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
Найбільше на світі я боюся повірити у власну велич.[1] |
Коли мені було 14, я виглядала жахливо. Я носила ці типові східноєвропейські черевики з підківками – так що все чули, як я наближаюся, і задушливу блузку, застебнуту на всі ґудзики. У мене була хлоп'яча стрижка, прищаве обличчя і величезний-величезний ніс.[1] |
У мені дотепер живе хороша маленька дівчинка. Коли я не займаюся мистецтвом, я стаю дуже тихою і зовсім звичайною.[1] |
Мої батьки постійно сварилися. Але при цьому вони постійно відзначали всі ювілеї свого весілля. Здається, вони просто святкували те, що прожили разом ще стільки-то років, не повбивали один одного.[1] |
У мене були непрості відносини з матір'ю. Наприклад, вона могла розбудити мене посеред ночі, якщо я спала не ідеально рівно. Тепер я сплю так акуратно, що коли зупиняюся в готелі, вони думають, що я взагалі не користувалася ліжком.[1] |
Щастя приходить до тебе в той момент, коли ти розумієш, ким ти насправді є.[1] |
Люди постійно запитують, чому у світі так мало успішних жінок-художників. Відповідь проста: жінка не настільки готова на самопожертву, наскільки чоловік.[1] |
Брат мого прадіда був патріархом православної церкви й тепер шанується як святий. Напевно, тому все в моєму житті завжди було просякнуте одержимістю і жертовністю.[1] |
Мене цікавлять тільки ті ідеї, які викликають залежність і позбавляють тебе спокою – ті ідеї, яких я боюся.[1] |
Ненавиджу репетиції. Навіть якщо я виходжу з дому за молоком, я кожен раз намагаюся піти трохи інакше, щоб не виробляти звичку. Адже звички — це жахливо, це антонім творчості.[1] |
Є у мене один повторюваний сон: я в заміському будинку, оточена одними й тими ж людьми. Вони співають і танцюють, а через якийсь час я починаю знайомитися з цими людьми, яких, звичайно ж, не існує насправді.[1] |
Всі вечірки однакові — занадто багато людей і занадто мало їжі.[1] |
Ми завжди прагнемо в майбутнє або шукаємо щось в минулому, але ми так мало часу проводимо в сьогоденні.[1] |
Сьогодні мірило концентрації нашої уваги — це телевізійна реклама. Сприймати за один раз щось довше цього ми вже не можемо.[1] |
Коли ти відчуваєш нестерпний біль, ти думаєш, що втрачаєш свідомість. Але якщо ти скажеш собі: «Ну і що, до біса свідомість», біль відразу йде.[1] |
Ти не можеш відрепетирувати свою смерть, але ти можеш відрепетирувати свої похорони.[1] |
Коли тобі 60, найкраще, що ти можеш зробити, — це почати танцювати танго.[1] |
Примітки