Стефан Яворський (в миру Симеон Іванович Яворський; 1658, Явора, Руське воєводство, Річ Посполита — 24 листопада(за ін. даними — 27) 1722, Москва, Російська імперія) — український та російський богослов, філософ, письменник, поет, публіцист, проповідник, релігійний, політичний і культурний діяч, митрополит Рязанський і Муромський, президент Синоду Православної російської церкви, протектор Слов'яно-греко-латинської академії.

Стефан Яворський
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

Із поеми «Геркулес після Атланта», Чернігів, 1685 р. ред.

  •  

А чи гостру дорогу таки любить цнота[1]?

  •  

Лише той тільки гідно на тронах сідає,
Коли мудрість при інших заслугах тримає[1].

  •  

Мудрість, отже, сильніша у світі над силу,
Бо не дасть їй смертельну розрити могилу[1].

  •  

Сталі є діяманти і мармур кремінний[2],
Що на подив з природи міцні і незмінні.
Швидко час їх зубатий з землею змішає
І у попелі темнім навік поховає[1].

  •  

Сама мудрість єдина на трони саджає,
Сама мудрість держави і берла вділяє[1].

Із збірки «Луна голосу,що волає в пустелі», Київ, 1689 р. ред.

  •  

Так, звичайно звитяжця не створює майво,
А Планета повніша великого сяйва[3].

  •  

Пожиток посполиті в ділах більший мають,
Як вузлом нерозв’язним в єднанні бувають[3].

  •  

Далеко більше цінності у бою, як у спокою[3].

  •  

Не зразу злото вартість виявляє[3].

  •  

Ні, на м’якому Слава матераці
Лягать не звикла — на кривавім плаці[3].

  •  

У вічнославнім коли пишеш стилі,
У вічних книгах заяснієш мило[3].

Із поеми «Руський небесний Арктос[4]», Київ, 1690 р. ред.

 
«Руський небесний Арктос», 1690 р.
  •  

І як тут сльози не пролити з горя,
Як бачиш хвилю звихреного моря[3].

  •  

Тверді для вітру треба дата пута,
Хай не здолає злість оця прелюта[5]!

  •  

По хижих бурях з’явиться погода,
До потерпілих вернеться свобода[5].

  •  

Злість завжди в світі вирости готова[5].

  •  

Ся річ конечна, завжди так буває:
Веселим ранком Бог біду вкриває.
Кажу: ніде ти не побачиш рожі,
Щоб там колючок не було — сторожі[5].

  •  

Де Київської школи сфера є небесна,
З руїн вона всіляких скоро вже воскресне[5].

  •  

І тут, у світі, чи є речі цілі,
Щоби смертельні не збивали хвилі[5]?

  •  

Ах, хто не знає, що у мить негожу
Забить у льох нас злі фортуни можуть[5]?!

  •  

І як же речі в нас тривати мають —
Й небесні сфери навіть упадають[5].

  •  

Похмурий стає місяць, коли не осяюють його промені сонця[5].

  •  

Сонце загрожує землі карою, якщо пече її довго спека[5].

  •  

Сонце сіє туман на землю, коли покривається хмарою[5].

  •  

Жах наводить на землю сонце, якщо біля нього близько місяць[6].

  •  

За сонцем іде велика тінь[6].

  •  

Завжди непостійна чернь міняється разом із начальством[6].

  •  

Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним,
З вами на світі, книжки, солодко жити було[6].

  •  

Книго Господня страшна! На судищі нашім останнім
Кожне злочинство і гріх навіть покаже вона[6].

Із збірки «Виноград Христовий», 1698 р. ред.

  •  

Марно тож витікають злочестивих ріки[6].

  •  

Сама тьма князя ночі нічого не вдіє,
При хресті світел зірка небесна ясніє[6].

Примітки ред.

  1. а б в г д Мудрість, 2019, с. 255
  2. Тобто такий твердий як кремінь.
  3. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 256
  4. Арктос — сузір'я Ведмедиці, поетичний образ України
  5. а б в г д е ж и к л м Мудрість, 2019, с. 257
  6. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 258

Джерела ред.

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7