Стриженов Олег Олександрович
Олег Олександрович Стриженов (рос. Олег Александрович Стриженов; 10 серпня 1929, Благовєщенськ-на-Амурі, Далекосхідний край, РРФСР) — радянський і російський актор театру і кіно. Народний артист СРСР (1988).
Стриженов Олег Олександрович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Цитати
ред.«Моя мама. Вона завжди у паспорті вказувала, що вона українка, народилася у Полтаві. Я сміявся, коли вона, проживши 30 років у Москві, казала: "У вас у Москві". Батько моєї дружини Ліонелли народився на Донеччині, дід працював на шахті в Горлівці». — про зв'язки з Україною в інтерв'ю газеті «Факти» Олег стриженов: «в канне после премьеры «сорок первого» белогрвардейские офицеры в мундирах отдавали мне честь» (20 серпня 2002 року) |
«Вікна будинку, де жила наша родина в Москві, виходили на вулицю Житну. Я міг цілими днями дивитися прямо у двір кіностудії Ханжонкова — на єдиний павільйон зі здоровим скляним дахом. Можливо, я й артистом став завдяки цьому. Дівчатка з нашого двору ще до війни легко знаходили там роботу копіювальниць, костюмерки. А 1943-го мене, 14-річного хлопчика, рятуючи від голоду, теж влаштували на студію Ханжонкова. Але що це за студія Ханжонкова, тоді жоден мешканець вулиці Житної не знав (студію 1920-го у Ханжонкова експропріювали та назвали «Пролеткіно»). За моєї юності вона називалася «Науково-дослідний кінофільмоінститут». Тримаючи на студії щитки з текстом, я надивився фільмів із Чарлі Чапліним, Вірою Холодною і дуже дивувався, що мені це задоволення нічого не варте, та ще й гроші за це платять. Тільки пізніше я дізнався, що засновником цього чаклунства був Ханжонков і що найприбутковішими виробництвами ще в царській Росії вважалися кіно та горілка. Та й уже в Радянському Союзі посередній фільм за день у прокаті від Москви до Владивостока повністю окупав себе, а через п'ять днів приносив прибуток». — про те чому став актором в інтерв'ю газеті «Факти» Олег стриженов: «в канне после премьеры «сорок первого» белогрвардейские офицеры в мундирах отдавали мне честь» (20 серпня 2002 року) |
«...прочитавши сценарій до фільму «Сорок перший», я сказав Григорію Чухраю, що не погоджуся грати, якщо ми хоч трохи не відступимо від твору і не включимо до нього фінальну сцену, яка додала б цій історії людяності. Адже в оповіданні Б. Лавреньова все просто: вихована в жорстких «червоних» традиціях Марютка стріляє у студента-білогвардійця, він падає, і «на хвилях гойдалося блакитне око»… |
«Ключовим моментом була передсмертна фраза мого героя, поручика Говорухи-Отрока, звернена до Марютки (яку блискуче зіграла Ізольда Ізвицька), коли я, смертельно поранений своєю коханою, звертаюсь до неї і говорю: "Маша?!" (У це єдине слово я повинен був вкласти все: «Як же ти могла мене, свого коханого, застрелити?». І нерозуміння, і кохання, і біль). За «Сорок перший» Григорія Чухрая ледь не засудили. Він зняв не політичний фільм, а історію кохання - відверту, з цнотливими, але все ж еротичними сценами, поцілунками, одягом-лахміттям, цього «контрреволюційного» кохання. Французькі газети називали мене «російським Жераром Філіпом». — про те, як змінив сценарій "Сорок першого" в інтерв'ю газеті «Факти» Олег стриженов: «в канне после премьеры «сорок первого» белогрвардейские офицеры в мундирах отдавали мне честь» (20 серпня 2002 року) |
Примітки
ред.