Стяжкіна Олена Вікторівна

Олена Вікторівна Стяжкіна (*25 лютого 1968, Донецьк)  — українська письменниця, публіцистка, доктор історичних наук, професор історії.

Олена Вікторівна Стяжкіна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Ми не маємо називати себе «Донбасом». Ми не маємо дозволяти іншим називати себе «Донбасом». Це дуже небезпечна історія. Це дуже неправдива історія. «Донбас» – це історія геологічна, географічна, це історія про корисні копалини, а не про людей, не про регіон. Донеччина і Луганщина заслуговують на те, щоб наші журналісти, щоб ми самі не шкодували літер..

Радянський пломбір коштує не 22 копійки, його ціна – ГУЛАГ і неіснування..

	Окупація та люди в окупації завжди однакові. В історії всіх воєн, включаючи Другу світову, є схожі моделі. Різні форми зради, насильства притаманні всім окупованим територіям, і Україна з окупованими Кримом та Донбасом не є унікальними. Історія окупації - це історія особистого вибору, не завжди правильного і морального..
	Оккупация и люди в оккупации всегда одинаковы. В истории всех войн, включая и Вторую мировую, есть похожие модели. Различные формы предательства, насилия присущи всем оккупированным территориям, и Украина с оккупированными Крымом и Донбассом не уникальны. История оккупации - это история личного выбора, не всегда правильного и морального.

	Всі історії війн написані з погляду переможця. Жодному переможцю нецікаво та неприємно говорити про поразки. І найбільшою поразкою є історії про окупованих людей, і тому про них переможці мовчать... Люди – не герої. Як у армії, і на окупованих територіях бувало всяке: і доноси, і жорстокість, і зрадництво, і ненависть..
	Все истории войн написаны с точки зрения победителя. Ни одному победителю неинтересно и неприятно говорить о поражениях. И наибольшим поражением являются истории об оккупированных людях, и потому о них победители молчат... Люди - не герои. Как в армии, так и на оккупированных территориях бывало всякое: и доносы, и жестокость, и предательство, и ненависть

	Я б хотіла, щоб було так: після низки безплідних перемог росіяни залишили Україну.
	Я бы хотела, чтобы было так: после череды бесплодных побед россияне покинули Украину

	Коли ми говоримо про окуповані території та Україну, ми ніби забуваємо, що окуповані території втрачають не лише економічну суб'єктність, а й суб'єктність інформаційну. Людям демонструють те, що вони мають побачити, щоб зненавидіти.
	Когда мы говорим об оккупированных территориях и Украине, мы как бы забываем, что оккупированные территории теряют не только экономическую субъектность, но и субъектность информационную. Людям демонстрируют то, что они должны увидеть, чтобы возненавидеть

	Я не можу зараз відповідати на запитання: "Яким був Донецьк?" Нічого, крім болю та відчуття здертої шкіри – ці питанням теж – немає. Мій коханий, єдиний... Він у комі зараз. Він помирає. Тяжко, майже не дихає..
	Я не могу сейчас отвечать на вопрос: "Каким был Донецк?" Ничего, кроме боли и ощущения содранной кожи – эти вопросом тоже – нет. Мой любимый, единственный... Он в коме сейчас. Он умирает. Тяжело, почти не дышит.

	Ми забули власні адреси та двори. У багатьох із нас уже немає будинків. Ми просимо, щоб він не снився нам уночі. Тому що він сниться коханим, гарним, добрим, сповненим енергії. Вже не можна пам'ятати, бо скрізь кров, мертві тіла, закатовані в катівнях патріоти.. — про Донецьк
	Мы забыли собственные адреса и дворы. У многих из нас уже нет домов. Мы просим, чтобы он не снился нам ночью. Потому что он снится любимым, красивым, добрым, исполненным энергии. Уже нельзя помнить, потому что везде кровь, мертвые тела, замученные в застенках патриоты.

	Наше життя останнім часом дуже змінилося. До війни моє життя було дуже замкненим і в цьому сенсі щасливим. Я могла не виходити з дому місяцями, а все, що я хотіла сказати собі чи іншим, мені зручніше та легше було написати. Можливість написати – це велике щастя. Нині цього більше немає..
	Наша жизнь за последнее время сильно изменилась. До войны моя жизнь была очень замкнутой и в этом смысле счастливой. Я могла не выходить из дому месяцами, а все, что я хотела сказать себе или другим, мне удобнее и легче было написать. Возможность написать – это большое счастье. Сейчас этого больше нет.

	Нам нав'язують дискурс громадянської війни. Але громадянської війни немає. Немає жодного повсталого Донбасу. Ми розуміємо, що якби повсталий Донбас був, не було б потреби у російській армії. Таким чином, усі розмови про громадянський конфлікт ми сміливо відносимо до галузі маніпуляцій та зосереджуємо оптику на терміні "окупація", на розумінні нашої війни як вітчизняної чи антиколоніальної війни..
	Нам навязывают дискурс гражданской войны. Но гражданской войны нет. Нет никакого восставшего Донбасса. Мы понимаем, что если бы восставший Донбасс был, не было бы необходимости в российской армии. Таким образом, все разговоры о гражданском конфликте мы смело относим в область манипуляций и сосредотачиваем оптику на термине "оккупация", на понимании нашей войны как отечественной или антиколониальной войны.

	У парижан був високий рівень освіти, але обійми гітлерівським чоботям вони демонстрували на такому ж високому освітньому рівні. Писали поеми про Гітлера, книги про велику арійську націю.. — про нацистську окупацію Франції
	У парижан был высокий уровень образования, но объятия гитлеровским сапогам они демонстрировали на таком же высоком образовательном уровне. Писали поэмы о Гитлере, книги о великой арийской нации.

	Наші бабусі були в тисячу разів мудрішими, ніж усі кремлівські пропагандисти, бо фразу "аби не було війни" вони сформулювали без жодного ідеологічного афекту . Вони точно знали, що вони були свідками того, що відбувалося з людьми під час війни..
	Наши бабушки были в тысячу раз мудрее, чем все кремлевские пропагандисты, потому что фразу "лишь бы не было войны" они сформулировали без всякого идеологического аффекта. Они точно знали, они были свидетелями того, что происходило с людьми во время войны.

	Якщо забрати в ошуканих людей телевежу на два тижні і залишити наодинці з реальністю, це буде вже серйозний крок до того, щоб щось змінилося . Щоправда, для деяких людей і всього життя не вистачить, щоб усе усвідомити – не те що двох тижнів..
	Если забрать у обманутых людей телевышку на две недели и оставить наедине с реальностью, это будет уже серьезный шаг к тому, чтобы что-то изменилось. Правда, для некоторых людей и всей жизни не хватит, чтобы все осознать, - не то что двух недель.

	Я хотіла б повернутися до звільненого Донецька. Відмовитися від нього – найпростіше. Але ми зараз повинні для себе зрозуміти: ми у Старому Заповіті живемо чи Новому. Якщо живемо у Старому, то давайте назвемо ці землі місцем грішників, Содомом і Гоморрою, і підемо не обертаючись, щоб не перетворитися на соляний стовп. Але в цьому випадку ми не є християнами. А якщо ми живемо в Новому, то треба згадати ось про що: коли під час гонінь Нерона апостол Петро виходив на вимогу першохристиянської громади з Риму, щоб його життя було врятовано для Церкви, він побачив Господа, що йде дорогою до Риму, і запитав його: "Камо грядеши, Господи"? На що отримав відповідь: "Я йду бути знову розіп'ятим за моїх братів". Тоді апостол Петро повернувся до Риму і прийняв мученицьку смерть..
	Я бы хотела вернуться в освобожденный Донецк. Отказаться от него – проще всего. Но мы сейчас должны для себя понять: мы в Ветхом завете живем или в Новом. Если живем в Ветхом, то давайте назовем эти земли местом грешников, Содомом и Гоморрой, и уйдем не оборачиваясь, чтобы не превратиться в соляной столб. Но в этом случае мы не христиане. А если мы живем в Новом, то надо вспомнить вот о чем: когда во время гонений Нерона апостол Петр выходил по настоянию первохристианской общины из Рима, чтобы его жизнь была спасена для Церкви, он увидел Господа, идущего по дороге в Рим, и спросил его: "камо грядеши, Господи"? На что получил ответ: "Я иду быть вновь распятым за моих братьев". Тогда апостол Петр вернулся в Рим и принял мученическую кончину.