Суржик
Су́ржик (цер.-слов. сурожь – «суміш різних зерен з житом») — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови.
Цитати
ред.Ліз на драбину та впав з лестницы |
|||||
| — народне прислів'я |
Мене насправді суржик страшенно бісить, бо це, на мій погляд, свідчить про мовну нестійкість і так само — про невпевненість, роздвоєність людей, які ним спілкуються. Мовна невизначеність є ознакою певного порубіжного стану, і він не лише суто географічний чи політичний, а так само емоційний і психологічний[1]. |
|||||
| — Сергій Жадан |
Про суржик як спадщину й тавро російського колоніялізму, що є протилежністю самій культурі, писали і такі сучасні українські мовознавці, як Олександер Пономарів, Святослав Караванський, Олександра Сербенська, Лариса Масенко та ин. Суржик – це завжди брак освіти та низька культура – реальна чи імітована[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Протиставлення начебто «живого» суржика й «мертвої» чи «архаїчної» української штучне й колонізаторське за своєю логікою. Воно не відповідає реальному розподілу функцій, що їх століттями виконують різні стилістичні підсистеми українського словника, воно базується на підміні живої діялогічної мови письмовою, що в діялозі дійсно лунає неприродно. Засилля на екрані суржика за імплікацією архаїзує літературну норму, відчужує її від широкого мовця[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Суржик виховує в українцях неприйняття власних національних цінностей як непрестижних, безперспективних і таких, що роблять людину меншовартою. Він штовхає українців «добровільно» вирікатися власної мови, культури й ідентичности і переходити на російську[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Суржик — це суміш морозива та мила. Ні з'їсти, ні помитися[3]. |
|||||
| — Мирон Петровский |
Суржик означає брак освіти, арґо і жарґон – належність до окремого прошарку суспільства, наприклад, студентів, музикантів, злочинців; лайка – грубість, хамство, аґресію або ж, навпаки, наближеність у стосунках. У художній літературі суржик, сленг, арґо використовують для мовної гри як засоби створити комічний ефект, висміяти тих, хто їх вживає, створити певний стереотип героя[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Таке явище існує лише в колоніальних країнах і постколоніальних, у Західній Європі нема цього. Бувають змішані діалекти на порубіжжі, але це інше. Це рівноправні мови — відбувається взаємний вплив. Коли ж одна мова витісняє іншу — українська у відступі, російська — у наступі, тоді вже людина україномовна пристосовується до сильнішої мови, в результаті виходить суржик. Це у нас і у білорусів, у них це називається «трясянка». Мішанина мов — це феномен України і Білорусі, і тут ще зіграло роль, що це слов’янські, тобто однієї групи мови. Можлива аналогія — піджин і креольські мови, але це Африка, Південна Азія, а не Європа[4]. |
|||||
| — Лариса Масенко |
У порівнянні з розмовним різновидом літературної мови, суржик є суспільним тавром. Типовий носій суржика зазвичай свідомий цього. Тому у спілкуванні поза колом знайомих він намагається послугуватися не суржиком, а літературним стандартом – власної мови, якщо він ним володіє, чи все ще престижною мовою колонізатора, якщо ні[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021) |
|||||
| — Юрій Шевчук |
Примітки
ред.- ↑ RECвізити1, 2015, с. 221
- ↑ а б в г д Мова в сучасному кінематографі України
- ↑ Мова - це теж батьківщина / Упорядн.: Н. Николин. — Львів: Видавництво "Свічадо", 2008. — С. 67
- ↑ Соціолінгвіст Лариса Масенко: «Те, що написано в підручнику — не істина в останній інстанції»
