Леся Тельнюк — українська співачка, одна з вокалісток гурту «Сестри Тельнюк».

Леся Тельнюк
Стаття у Вікіпедії

Цитати

ред.
  •  

У нашій країні «альтернативна музика» може сформувати правдивий пласт слухачів, людей, які сприймають це життя неприкрашеним. Бачать його філософську глибину, думають про питання життя та смерті. У процесі глобалізації виникає новий тип індивідууму — потужного, знаючого, чуттєвого, розумного, розвинутого. І в контексті цього ми всі повинні над собою працювати, аби зберегти свою індивідуальність, а не розчинитися у натовпі[1].

  •  

Для мене зараз Київ не такий привабливий, яким був. Він інакший. Гламурний. Я його таким не люблю. Таке відчуття, ніби впізнаєш місто як знайому людину і одночасно дивуєшся тому, як вона змінилася[1].

  •  

Це нонсенс. Смішно говорити про те, що в Україні взагалі стоїть таке питання. Але воно, на жаль, стоїть. Ми за те, щоб української музики в ефірі було багато, бо тільки маючи свій україномовний продукт, можемо розвиватися і формувати себе як держава, нація, суспільство. Коли з радіо- і телеефірів лунають не наші мова і музика, то говорити про те, що це — Україна, не доводиться. Ідентифікація мови, нації і держави — це нерозривні речі[2].

  •  

На жаль, ситуація з українською музикою зробила страшний перекос у бік розважальної. Для музики більш серйозних жанрів, таких, як блюз, джаз, фолк, не залишається місця, усе витісняє дешева і неякісна попса, в більшості своїй позичена у найближчого сусіда. Це питання мають розглядати державні експерти, які повинні розуміти, що це — стратегічна культурна політика нації і держави[2].

  •  

Культура — сфера, яка взагалі не реформувалася, хоча ця галузь щодо відповідальності за майбутні покоління не менш важлива, ніж, скажімо, медицина. Якби ми належну увагу приділяли культурі, то не було б у нас зараз такої катастрофічної ситуації і в економіці, і в політиці, і в ситуації на сході України. Байдужіть до культурної сфери на державницькому рівні спровокувала цю ситуацію і культурний розрив, тому що немає цінностей, які б нас єднали, як націю. А кожна держава працює над тим, щоб такі цінності у них були[2].

  •  

Навіть якби люди замислилися над простим питанням, чому в українських маршрутках (а тим більше — в Галичині!) крутиться російська музика, то відповідь на поверхні — комусь це потрібно[2].

  •  

Культура і пісня піднімають не просто духовність, вони піднімають дух. На війну йшли завжди з піснею. Яка пісня, такий і дух. І я вірю, що позитивні зміни будуть. Але для цього ми самі повинні щось змінювати і «тиснути» на тих людей, від яких щось залежить. І тоді очищення відбудеться[2].

Примітки

ред.