Том Купер (автор)

Том Купер (нім. Tom Cooper 1970, Відень) — австрійський письменник, аналітик, журналіст-розслідувач та ілюстратор, що спеціалізується на військовій авіації.

Том Купер

Стаття у Вікіпедії

Цитати

Про російсько-українську війну

Більшість того, що я знаю про російські збройні сили, пов’язана з їхньою поведінкою в Сирії. Вони діють так: більшість атак завдає артилерія, а потім багато балаканини та пропаганди навколо того, що вони зробили. Насправді самих дій було дуже мало. За винятком бомбардування мільйонів людей. Це схоже на те, що вони роблять в Україні. Тут я очікував, що росіяни будуть у своїй стихії, бо Україна є великою країною. Що мене здивувало, так це те, що у них майже ніколи не буває другого ешелону, який був би здатний замінити перший ешелон, використовуючи його досягнення у прориві лінії фронту супротивника, або замінити перший ешелон, наприклад, коли бойові підрозділи витрачені чи зазнали надто великих втрат.

Застосувати ядерну зброю не так просто, особливо в Росії. По-перше, це важливе політичне рішення. По-друге, ланцюжок підпорядкування між Путіним, який збирається натиснути на кнопку і пуском ракети, є складною системою.

З 27−28 лютого Путін оголосив, що привів свої ядерні сили у стан бойової готовності. [Генсек НАТО] Єнс Столтенберг провів з цього приводу багато нарад і безсонних ночей. За кілька годин з’ясувалося, що це порожні слова. Путін бовкнув про ядерну зброю, але нічого не зробив для розгортання ядерних заходів. Знову блеф. Путін звик справляти враження на Захід. 22 роки він утримує себе при владі за допомогою шантажу, а отже, він досвідчений здирник.

Маріуполь — це гарний приклад, як треба боротися у цій війні для перемоги над росіянами. Необхідно забезпечити перевагу у повітрі. Або хоча б сильно обмежити перевагу росіян. Вони не мають її в глибині України, але мають над лінією фронту.

Намагання розітнути оборону українців під Донецьком — це стиль ведення Першої світової війни. Так воювали понад сто років тому. Це абсолютно безглуздо і завдасть величезних втрат обом сторонам. Це типова поведінка генерала армії [командувача Південним військовим округом армії РФ Олександра] Дворнікова. Вона полягає в тому, щоб спробувати воювати, обрушивши на супротивника масові артилерійські обстріли та масований штурм піхоти за підтримки танкових частин. У Сирії це не спрацювало, і тут не спрацює.

Перемога буде на боці того, хто матиме більшу вогневу міць і точність — це вище грошових ресурсів. Втрати з обох боків великі. Попри очікування, російська армія досі не в змозі завдати ЗСУ суттєвих втрат. Хоча бойові дії спричинили набагато більші втрати, ніж офіційні дані в Україні. Не дивуйтеся, якщо раптом хтось у Києві почне говорити про 10, 15, 20 тисяч загиблих. Гарнізон Маріуполя налічував близько 7 тис. військовослужбовців, за найоптимістичнішими оцінками, у Маріуполі живі близько 3 тис.

Путін не може погрожувати Заходу санкціями та безпрецедентними наслідками у разі постачання важкої зброї Україні. Він може лише намагатися погрожувати. Коли я міркую про це, то говорю не так про саму ядерну зброю, як про те, як думає Путін. У зв’язку з цим необхідно враховувати таке. Путін розпочав війну, щоб утриматися при владі. Його налякали повстання у Білорусі та Казахстані. І він безумовно хотів завдати удару у відповідь Україні і показати всім, що якщо ви повернетеся до демократії, то я вас знищу.

Росіяни атакували Львів із неба. Влучили у автомайстерню… але цілилися у залізницю. Промахнулися на 20−30 метрів. Такою є точність високоточної російської зброї. Точних даних про кожне влучання у мене немає, але з такою похибкою припускаю, що близько половини промахується по своїх цілях. Точнішої зброї з достатньою дальністю у них немає. Вони не навчені використовувати авіацію фронтового класу (тактичні бомбардувальники). Тому вони завжди використовують крилаті та балістичні ракети.

Україна — величезна країна. На фронті майже 500 кілометрів розмістити навіть двісті батальйонних тактичних груп (БТГр) було б недостатньо. Росіянам не вистачає живої сили, вогневої потужності та припасів для такої операції. Зараз вони мають близько 70 БТГр, можливо, 80 до кінця цього тижня. На початку війни було 120. Але вони зазнали таких втрат, що були змушені відвести більше 40−50 БТГр назад до Росії, тому що вони були не в змозі продовжувати бойові дії.

Це війна не «зла» і «добра», а диктатури проти плюралізму. [У ній] російський диктатор шукає спосіб уникнути відповідальності за свої злочини, насамперед у себе на батьківщині. Він намагається втриматися при владі будь-якими способами. І найкориснішим засобом, на його думку, є розв’язання нової війни, бо це об’єднує російську громадськість під його керівництвом.

Україна потребує ковдри із БПЛА. Якщо ви втрачаєте БПЛА, то це лише машина. І я боюся, що Україна зазнає й так великих людських втрат у війні. Це погані наслідки у довгостроковій перспективі. Потрібно зупинити втрату пілотів. Це марно і безглуздо. Вам потрібно завдавати наземних ударів. Тому безглуздо обговорювати постачання МіГ-29 із Польщі або якщо F-16 із США. Потрібен простий БПЛА, який точно влучить у супротивника, краще ніж будь-який МіГ або Су.

Український Генштаб має мало варіантів. Потрібно залишатися терплячим і захищатися, захищатися. Але в довгостроковій перспективі це не рішення. У війні завжди слід дивитися на кілька кроків уперед. Ставити запитання: а що станеться за тиждень, за місяць, за рік?

Що більше території України захоплять росіяни, то більше вони зможуть замінувати. На розмінування підуть десятиліття.

У радянській історії було два випадки «наказу на застосування ЯЗ». Обидва провалилися. Хтось у ланцюжку командування сказав: ні, я не збираюся використовувати ЯЗ. Один раз — під час кубинської кризи 1961 року. Другий — у 1975 році, під час заколоту на флоті. Тож Путін не впевнений, що погроза спрацює.

Я дуже поверхово знаю Україну. У мене немає прямих контактів чи родичів. З іншого боку, ніхто не сперечається, що це велика війна, яка вирішує майбутнє більшої частини Європи. І, власне, становище Європи у світі на найближчі 50−100 років. Тож це питання, яке заслуговує на великий інтерес і увагу, а також обережність.

Якщо він розгорне ядерну зброю, він не знає, як Україна відреагує. Рано чи пізно Україні може спасти на думку вдарити по Росії. І він не знає, як відреагує Захід, який може дати удар у відповідь по Росії, а у Заходу ядерна зброя досконаліша, ніж російська. Сам Путін виживе, але правити буде ніким.

Я не так прогнозую майбутнє, як збираю, аналізую факти. Мені важко сказати вам, скільки сценаріїв. Результат війни вирішуватиметься на полі бою. Росія не має засобів, щоб виграти звичайну війну проти України. Тепер вирішальне значення має те, хто завдасть більше фізичної руйнації військам супротивника на полі бою, руйнування міст вторинне.

200 БТГр у росіян не буде ніколи. І вони можуть бути щасливими, якщо відновлять 80+. Я не чекаю від росіян, що вони зможуть впоратися [з їхніми військовими завданнями]. Вони зазнають надто багато втрат. Українці завдають росіянам тяжких, але недостатньо тяжких втрат. ЗСУ потрібно знищити одночасно кілька БТГр, а необхідної для цього зброї поки що немає. Таким чином, росіяни продовжують наступ і тримають ініціативу. За сприяння Пекіну війна може тривати місяцями.