Вікіцитати

Убити пересмішника

«Убити пересмішника» (англ. To Kill a Mockingbird) — роман американської письменниці Гарпер Лі, опублікований 1960 року.

Вікіпедія
Вікіпедія
«Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх»
«Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу»
«Суд — найперша установа, де з людиною повинні поводитися по справедливості, якого б кольору не була її шкіра, але не всі присяжні лишають свої упередження за порогом суду»

Цитати

ред.
  •  

Юристи, певно, теж були колись дітьми[1] — Епіграф, слова Чарлза Лема

 

Lawyers, I suppose, were children once.

  •  

Я не любила читати, аж поки не злякалася думки, що все це може скінчитися. Припустимо, вам не подобається дихати, а спробуйте-но не дихати…[2]

 

Until I feared I would lose it, I never loved to read. One does not love breathing.

  •  

Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не подивишся на речі її очима. (…) … поки не влізеш у її шкіру і не походиш в ній.[3] — Аттікус

 

You never really understand a person until you consider things from his point of view — until you climb into his skin and walk around in it.

  •  

(…) це справді погано. Та коли чоловік, одержавши грошову допомогу, пропиває її, діти його плачуть, бо вони голодні, то думаю, що у нашому округу не знайдеться землевласника, який пошкодував би для них дичину, навіть якщо б їхній батько здобув її незаконно. (…) такий уже він є, і ніщо його не змінить. Сподіваюся, ти розумієш, що діти тут не винні?[4] — Аттікус

 

And it's certainly bad, but when a man spends his relief checks on green whiskey his children have a way of crying from hunger pains. I don't know of any landowner around here who begrudges those children any game their father can hit. Of course he shouldn't, but he'll never change his ways. Are you going to take out your disapproval on his children?

  •  

(…) одначе, плентаючись у ярмі педагогічної системи Мейкомбського округу, відчувала, що мене обкрадають. Хоч я й не розуміла, що до чого, кому потрібні дванадцять років безпросвітної нудьги в школі.[5]

 

As I inched sluggishly along the treadmill of the Maycomb County school system, I could not help receiving the impression that I was being cheated out of something. Out of what I knew not, yet I did not believe that twelve years of unrelieved boredom was exactly what the state had in mind for me.

  •  

Шостий клас сподобався Джемові з самого початку; він захопився короткою історією Єгипту та, бувало, немало дивував мене, зображуючи єгиптян: випрямиться, мов жердина, і йде — одну руку витягне вперед, другу — закладе за спину, ступні ставить одна за одною. Твердив, що саме так ходили єгиптяни. Незрозуміло тоді, зауважила я, як вони могли щось робити; і Джем пояснив, що вони зробили набагато більше, ніж американці: винайшли туалетний папір і вічне базальмування. Що б з нами сталося, якби не вони? Аттікус сказав мені: відкинь прикметники, і залишаться факти.[6]

 

The sixth grade seemed to please him from the beginning: he went through a brief Egyptian Period that baffled me — he tried to walk flat a great deal, sticking one arm in front of him and one in back of him, putting one foot behind the other. He declared Egyptians walked that way; I said if they did I didn't see how they got anything done, but Jem said they accomplished more than the Americans ever did, they invented toilet paper and perpetual embalming, and asked where would we be today if they hadn't? Atticus told me to delete the adjectives and I'd have the facts.

  •  

(…) коли дитина щось питає, ради бога, поясни їй. Не треба викручуватися. Діти це діти, вони швидше, ніж дорослі, помічають, коли ми починаємо ухилятися, це їх тільки збиває з пантелику.[7]

 

When a child asks you something, answer him, for goodness' sake. But don't make a production of it. Children are children, but they can spot an evasion quicker than adults, an evasion simply muddles 'em.

  •  

Всі діти — рано чи пізно — захоплюються лайливими словами, а потім, коли бачать, що на них не зважають, це захоплення минає. Не минає запальність.[7]

 

Bad language is a stage all children go through, and it dies with time when they learn they're not attracting attention with it, hotheadedness isn't.

  •  

Не можу зрозуміти, чому помірковані люди просто божеволіють, зачувши, що до справи має якесь відношення негр.[8]

 

Why reasonable people go stark raving mad when anything involving a Negro comes up, is something I don't pretend to understand.

  •  

Нормальні люди ніколи не пишаються своїми талантом.[9] — Моді Аткінсон

 

People in their right minds never take pride in their talents.

  •  

— Я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок — скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам'ятай: убити пересмішника — великий гріх.
 Я вперше почула, щоб Аттікус сказав: це робити — гріх, і спитала міс Моді, чому гріх.
 — Твій батько має слушність, — відповіла вона. — Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в'ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника.[10]

 

"I'd rather you shot at tin cans in the back yard, but I know you'll go after birds. Shoot all the bluejays you want, if you can hit ‘em, but remember it's a sin to kill a mockingbird." That was the only time I ever heard Atticus say it was a sin to do something, and I asked Miss Maudie about it.
“Your father's right," she said. "Mockingbirds don't do one thing but make music for us to enjoy. They don't eat up people's gardens, don't nest in corncribs, they don't do one thing but sing their hearts out for us. That's why it's a sin to kill a mockingbird."

  •  

У такі вечори я думала: хоч батько і не любить рушниці, не був на війні, а проте він — найхоробріша людина в світі.[11]

 

It was times like these when I thought my father, who hated guns and had never been to any wars, was the bravest man who ever lived.

  •  

Це їхнє право, і їхню думку треба поважати (…). Але для того, щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жити в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості.[12] — Аттікус

 

They're certainly entitled to think that, and they're entitled to full respect for their opinions... but before I can live with other folks I've got to live with myself. The one thing that doesn’t abide by majority rule is a person’s conscience.

  •  

(…) це не образа, коли тебе називають словом, яке комусь здається образливим. Це тільки свідчить, яка жалюгідна душа у людини, що так каже.[13]

 

It's never an insult to be called what somebody thinks is a bad name. It just shows you how poor that person is, it doesn't hurt you.

  •  

Я хотів, щоб ти уважніше придивився до неї, хотів, щоб ти побачив справжню мужність, щоб переконався, що не обов'язково мати в руках рушницю. Справжня мужність — це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш.[14]

 

I wanted you to see what real courage is, instead of getting the idea that courage is a man with a gun in his hand. It's when you know you're licked before you begin, but you begin anyway and see it through no matter what. You rarely win, but sometimes you do.

  •  

Суд — найперша установа, де з людиною повинні поводитися по справедливості, якого б кольору не була її шкіра, але не всі присяжні лишають свої упередження за порогом суду. Коли ти виростеш, то побачиш, як білі на кожному кроці ошукують чорних. Але я тобі ось що скажу, і ти ніколи про це не забувай: якщо білий обдурює чорного, то цей білий, незалежно від того, хто він, багатий чи бідний, хоч яка порядна була б його родина, а він все одно покидьок.[14]

 

The one place where a man ought to get a square deal is in a courtroom, be he any color of the rainbow, but people have a way of carrying their resentments right into a jury box. As you grow older, you’ll see white men cheat black men every day of your life, but let me tell you something and don’t you forget it — whenever a white man does that to a black man, no matter who he is, how rich he is, or how fine a family he comes from, that white man is trash.

  •  

Більшість людей, Всевидько, хороші, коли їх нарешті зрозумієш[15] — Аттікус

  •  

(…) кожному адвокату, принаймні раз у житті, доводиться стикатися з судовою справою, яка торкається його особисто[16] — Аттікус

  •  

(…) люди одне одного живцем закопують у землю і самі цього не помічають. (…) білі влаштували кольоровим справжнє пекло ще за життя, їм і на думку не спадає, що кольорові — теж люди [17]

  •  

Ніколи, ніколи на перехресному допиті не став свідкові запитань, на які заздалегідь не знаєш відповіді (…), а то можеш дістати відповідь не ту, яка тобі потрібна, і все піде нанівець[18]

  •  

(…) чоловікам мистецтво витонченного виховання непідвладне — тут потрібна жінка[19]

  •  

Бог любить людей, які люблять себе...[20]

  •  

Просто є люди, які занадто піклуються про той світ, але так і не можуть навчитися жити на цьому.[20]

  •  

Хіба може хтось здогадатися, що я робитиму, якщо не знає мене?[21]

  •  

Влучність у стрільбі — це талант від Бога; зрозуміло, треба практикуватися, щоб сягнути досконалості, але стріляти — це не грати на піаніно абощо. Думаю, він відклав рушницю, коли усвідомив, що Бог надав йому несправедливу перевагу над іншими живими істотами. Мабуть, він вирішив, що стрілятиме тільки у крайньому разі, як от сьогодні.[22]

  •  

Мужність це коли знаєш, що програв свою справу, ще не розпочавши, але все одно берешся до неї. Перемагаєш тут нечасто, проте іноді перемагаєш.[23]

  •  

Знадобилася восьмирічна дитина, щоб повернути їм здоровий глузд.[24]

  •  

Вони робили так раніше, зробили так сьогодні й робитимуть це знову, і коли вони це роблять, то плачуть, здається, тільки діти.[25]

  •  

Нічого в цьому світі я не можу зробити з людьми, от і буду їх висміювати.[26]

  •  

Вона, здається, раділа, коли я навідувалася на кухню, а я, спостерігаючи за нею, починала розуміти, що дівчинкою бути далеко не так просто.[27]

  •  

Кожен учень мав вирізати якесь повідомлення з газети, зрозуміти його зміст і розповісти у класі. Така практика буцімто допомагала виробити цілу низку якостей: виступ перед класом сприяв гарній поставі й навчав дитину самовладання; коротка промова змушувала доцільно обирати слова; вивчення тексту тренувало пам’ять; вихід наперед викликав бажання чимшвидше повернутися у колектив.[28]


 

Поділіться цитатами з вашими друзями:
   


Примітки

ред.
  1. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 3
  2. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 17—18
  3. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 29
  4. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 30
  5. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 32
  6. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 56
  7. ↑ а б Убити пересмішника…, 1975, с. 84
  8. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 85
  9. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 94
  10. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 86
  11. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 96
  12. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 100
  13. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 104
  14. ↑ а б Убити пересмішника…, 1975, с. 107
  15. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 270
  16. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 72
  17. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 193
  18. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 170
  19. ↑ Убити пересмішника…, 1975, с. 128
  20. ↑ а б Вбити пересмішника, 2015, с. 63
  21. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 82
  22. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 136
  23. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 154
  24. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 215
  25. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 291
  26. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 295
  27. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 157
  28. ↑ Вбити пересмішника, 2015, с. 331

Джерело

ред.
  • Лі Гарпер.. Убити пересмішника… : Роман / Переклад Михайла Харенка. — К.: Молодь, 1975. — 272 с.
  • Гарпер Лі. Вбити пересмішника; Пер. з англ.: Тетяна Некряч. — Київ: КМ Publishing, 2015. — ISBN 978-966-923-028-7
Отримано з https://uk.wikiquote.org/w/index.php?title=Убити_пересмішника&oldid=109036