Ульф Старк

Ульф Старк (швед. Ulf Stark; 12 липня 1944, Стокгольм, Швеція — 13 червня 2017, там же) — шведський письменник і сценарист. Як автор книг для дорослих дебютував у 1964 році. У 1975 році почав, а з 1984 року цілком присвячує себе дитячій літературі. Удостоєний багатьох престижних літературних премій.

Ульф Старк

Ульф Старк, читає вголос свою книгу на книжковому ярмарку в Гетеборзі 2009 року.

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Задокументовані вислови

«	Книжки ж існують не просто для дитячої освіти чи певної прокламації. Вони – для дитячих душ. Щоб змусити дітей посміятися навіть із найабсурднішого дорослого світу. Щоб змусити їх думати про екзистенціальні поняття – скажімо, любов, смерть, дружбу. Над тим, як бути людиною.	»

Досить часто ми стикаємося з уявленням про літературу як інструмент, що навчає, як поводитися, що думати, навчає моральності. Та я думаю, що діти не слухають, якщо ви забагато повчаєте. Я не слухаю, коли люди намагаються повчати мене. І ніколи не слухав. Мій батько намагався, але отримував зворотній результат.

Я дуже захоплююся творчістю Астрід Ліндґрен, але я не перебираю на себе її шати (бо, зрештою, це жіночі шати). Гадаю, Астрід була справді Постаттю. Я не досяг такого рівня, але я пишу так добре, як можу, і Астрід, гадаю, теж так робила.

Я маю свій невеликий метод, за допомогою якого підтримую зв’язок зі своєю «внутрішньою дитиною», це щось на зразок самогіпнозу, можна сказати. Я уявляю, що я семирічний хлопчик, що я знову бачу будинок таким, яким він був. Уявляю, як я відчиняю двері, проходжу до татового пальта, засовую руки в кишені, знаходжу монетки, брязкаю ними, підіймаюся сходами. Мама на кухні, і я чую аромати їжі, яку вона готує, і нарешті я йду до ванної, підводжуся навшпиньки, щоб побачити у дзеркалі своє обличчя таким, яким воно було в сім років. Гадаю, робити таку річ варто і вчителям, і батькам.

З його творів

Тоді я був просто Ульф

• Література — це дуже особиста штука.

Мій друг Персі, Бофало Біл і я

• Не можна володіти ніяким живим створенням... Все живе належить саме собі.

Втікачі

Дідусь сидів у ліжку, підмостивши під спину подушку. Він був мов той Господь Бог, що стомлено приліг на м'яку хмарину