|
Ми не знали світу без війни, світ війни був єдино знайомим нам світом, а люди війни — єдино знайомими нам людьми[1]. — спогади про власне дитинство
|
|
|
|
|
|
Ми завжди воювали або готувалися до війни. Згадували, як воювали. Ніколи не жили по-іншому, мабуть і не вміємо. Не уявляємо, як жити інакше, цього нам треба буде колись довго навчатися[1]. — спогади про власне дитинство
|
|
|
|
|
|
Усе, що нам відомо про війну, ми знаємо з «чоловічого голосу». Ми всі в полоні «чоловічого» уявлення і «чоловічого» відчуття війни. «Чоловічих слів». А жінки мовчать[2].
|
|
|
|
|
|
Спогад — це не жагучий або спокійний переказ реальності, що відійшла назавжди, це нове народжування минулого, коли час повертає назад[3].
|
|
|
|
|
|
…війна — це насамперед убивство, а потім — важка праця. А потім — і просто звичайне життя… У центрі завжди те, як нестерпно і як не хочеться помирати. А ще нестерпніше і ще більше не хочеться вбивати…[4]
|
|
|
|
|
|
Перед лицем смерті всі ідеї блякнуть, і розкривається незбагненна вічність, до якої ніхто не готовий[5].
|
|
|
|
|
|
…наша пам'ять — зовсім не ідеальний інструмент. Вона не тільки самовільна і вередлива, вона ще на ланцюгові часу, як собака[6].
|
|
|
|
|
|
…ми дивимося на минуле із сьогодення, ми не можемо дивитися нізвідки[6].
|
|
|
|
|
|
Мужність на війні й мужність думки — це дві різні мужності[7].
|
|
|
|
|
|
…великій ідеї потрібна маленька людина, вона не потребує великої. Для неї вона зайва і незручна[8].
|
|
|
|
|
|
…історію війни підмінили історією перемоги[8]. — про зображення подій Другої світової війни в СРСР
|
|
|
|
|
|
Хіба можуть бути кольоровими стрічки про війну? Там усе чорне. Тільки кров іншого кольору, лише кров червона…[9]
|
|
|
|
|
|
|
— Клавдія Крохіна, старша сержантка, снайперка
|
|
…смерть звичайна і нерозбірлива. Її не вблагаєш і не вмовиш[10].
|
|
|
|
|
|
|
— Ніна Семенова, рядова, зв'язкова
|
|
Бог не створив людину для того, щоб вона стріляла, він створив її для любові[11].
|
|
|
|
|
|
|
— Валентина Чудаєва, сержантка, командирка зенітної гармати
|
|
…страшно згадувати, але ще страшніше не згадувати[12].
|
|
|
|
|
|
|
— Валентина Чудаєва, сержантка, командирка зенітної гармати
|
|
Не можна мати одне серце для ненависті, а друге — для любові. У людини воно одне…[13]
|
|
|
|
|
|
|
— Тамара Умнягіна, гвардії молодша сержантка, санінструкторка
|
- ↑ а б У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 8
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 10
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 11
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 19
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 20
- ↑ а б У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 22
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 23
- ↑ а б У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 24
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 56
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 110
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 158
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 159
- ↑ У війни не жіноче обличчя, 2016, с. 396
- Світлана Алексієвич. У війни не жіноче обличчя = У войны не женское лицо / пер. з рос. В. Рафєєнка. — Харків: Віват, 2016. — 400 с. — ISBN 978-617-690-568-4
Стаття у Вікіпедії
