Фролова Тетяна Іллівна

Фролова Тетяна Іллівна (дівоче Кноль, 22 квітня 1941, Білозірка, Кременецький район (раніше Лановецький район), Тернопільська область, Україна — 7 березня 2021 р., Львів) — українська незряча поетка, педагогиня, громадська діячка.[1]

Фролова Тетяна Іллівна
Стаття у Вікіпедії

Цитати ред.

  •  

От де саме я народилася — це дуже важливо. То скажу, що народилася я на Тернопіллі, у селі Білозірка, де найсмачніша в світі вода, найлагідніші вітри і найсолодші грушки… Росла і вчилася у Львові. Тут живу і зараз. У Львові народилися три мої сини і всі мої книжки.[2]

  • От і груша та мусить мати розгалуження…[2]
  •  

Адже вірші – це сповідь поета: що тішить і що болить, каяття чи відчай безнадії, — все у віршах. Спогад і любов, гріх і…Все те, що властиве людині. Тільки не кожна людина вміє про те сказати віршами. Та якщо людина вміє вірші сприймати, пропускати крізь своє серце, тоді така людина теж поет.[2]

  •  

Бачити світ… це не для мене. Власне, не зовсім для мене. Бо я сліпа. Очима я не можу побачити сонце, небо, квіти і дику грушу. Очима — ні. Я світ бачу серцем, всім своїм єством, вбираю його, причащаюся від його краси і за все дякую Богу: і за квітку, і за травину, за пташиний спів і за те, що я здатна все це відчути, немов і справді побачити.[2]

  •  

Коли пишеться книжка, то хочеться її як найскорше донести до читача.[2]

  •  

Та досконалим є тільки Бог, а ми, люди, завжди маємо прагнути до досконалості.[2]

Цитати з віршів ред.

  •  

Обізвалась мати
Вітром в вишині:
Передайте дітям
Все, що вас навчила,
Заспівайте внукам
Всі мої пісні.[2]вірш "Чебрецевий смуток"

  •  

Любов чужу не переймаю,
Але і свою не відпущу.[2]вірш "Долі"

  •  

Схилились кетяги бузку
так ніжно у привіті.
Люби її, люби таку –
єдину в цілім світі.[2]вірш "Шістнадцята весна" (Марті Юркевич)

  •  

Нехай колись нас судить Бог.
І хай прощає нам провини,
а ми підходьмо до людини,
щоб розділити біль на двох.[2]вірш "Людський суд"

  •  

Чим ти мене полонила,
так і не можу збагнути.
Дівчино гарна,
дівчино мила,
як твої очі забути?[2]вірш "До дівчини"

  •  

Ти не береш мене за руку.
Ми на порозі у розлуку.
Ми ще з тобою не чужі.
Але чому кричать стрижі?[2]вірш "Кричать стрижі"

  •  

Прокинуться квіти й здивуються,
що хмари із сонцем цілуються,
що вітер розбійником свисне
й калину до себе притисне.[2]вірш "Дивуються квіти"


Примітки ред.

  1. «Тернопільський енциклопедичний словник», Том 3 (П – Я). Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч» 2008, Стор. 534 ISBN 978-966-528-279-2
  2. а б в г д е ж и к л м н п Т. Фролова. Сік дикої груші. - Львів.: Видавництво "Край", 2005. - стор.4,5,11,12,34,98,109,114,125. - ISBN 966-547-184-8.

Джерела ред.

  • Т. Фролова. Сік дикої груші. - Львів.: Видавництво "Край", 2005. - 160с. - ISBN 966-547-184-8.