Христя Фріланд

Христя Фріланд (англ. Chrystia Freeland, ім'я при народженні — Крістіна Александра Фріланд, англ. Christina Alexandra Freeland; нар. 8 лютого 1968, Піс-Рівер, Альберта, Канада) — канадська письменниця, журналістка і політик українського походження.

Христя Фріланд

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Російська пропаганда вражає. Ми всі давно забули, як працювала радянська пропаганда, тому не були до такого готові. Дивує, що пропаганда працює, причому не тільки в Росії, але і на Заході. Зараз російська пропаганда просуває дві ідеї. Перша — в Україні йде внутрішня громадянська війна. Друга — Україна історично належить Росії.

Щоб протистояти пропаганді, українці повинні підтримувати контакти з російськими лібералами. Ваш приклад буде впливати на Росію так само, як польський або балтійський впливав на Україну. Тому важливо зробити так, щоб українська позиція була зрозуміла хоча б деяким людям там. Це складно і не станеться за один день. Україна повинна дуже активно проводити реформи, і тоді за п'ять-десять років можна дуже багато чого змінити. Якщо в Україні відбудуться поліпшення, росіяни їх побачать.

Думаю, всі розуміють, що західні війська не будуть воювати в Україні. Кожна країна повинна відвоювати свою незалежність, і я дуже пишаюся, що українці готові це робити.

Канада однією з перших запровадила санкції щодо Росії. Тут живе багато українців, а депутати парламенту розуміють, що вони залежать від своїх виборців. Друга причина, я вважаю, підтримувати сьогодні Україну — це обов'язок кожного демократичного політика в світі.

Конфлікт в Україні є ключовим для всіх країн. По-перше, тут йде боротьба демократії з авторитаризмом, і в цій боротьбі важливо перебувати по правильний бік. По-друге, той факт, що Росія відібрала територію України і намагається силою впливати на політичні погляди українців, змінює правила гри. Ми повинні зрозуміти, що на Землі є дуже великі сили, які не хочуть жити в мирі зі своїми сусідами-демократичними країнами. Вони хочуть гіпнотизувати власних громадян і агресивно ставляться до чужих. Ми всі повинні зрозуміти, що колишнього світового порядку більше не існує, а значить, потрібно побудувати новий світовий порядок.

Захід скептично ставиться до здатності українського уряду провести справжні реформи. Думаю, цей скепсис є і в Україні, але на Заході його більше, і це серйозна проблема. Захід готовий допомогти грошима і консультаціями — це не дуже великі витрати для нього. Але є сумніви: чи готова країна до змін, чи володіє уряд волею і здатністю до цього?

При всіх помилках і слабкості уряду Україна вже 23 роки є демократичною державою. У політичній науці є теорія, що країна стає демократичною, коли влада в ній змінюється три рази. У випадку з Україною це вже сталося. Я пам'ятаю 1991 рік, коли я вперше приїхала сюди. Сьогодні це зовсім інша країна.

Я всім в Канаді кажу: весь світ повинен вчитися в України того, як бути демократичними громадянами і будувати країну. Таке відчуття, що кожен в Україні відчуває свою громадянську відповідальність. Кожен думає: як я можу допомогти, що я можу зробити? На таких «як» будується демократичне суспільство.

Ми не знаємо, на що ще здатний Путін. Він будує авторитарний режим. Для людини демократичного складу такі кроки, як захоплення Криму, абсолютно чужі. Європейський лідер не може навіть помислити про те, щоб сказати: «Ти повинен бути з нами в союзі, ти нам належиш». А Путін думає, що так можна.

Багато хто бачить в ньому геніального стратега. Але мені здається, навпаки — він кожним кроком демонструє нерозуміння України. Він не очікував такої серйозної реакції суспільства на відмову Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Не думав, що вторгнення в Україну зустріне такий опір. Думаю, Крим — це його єдиний великий успіх. Частково це відбулося через зволікання української влади, частково — тому, що Захід наполегливо радив не реагувати на вторгнення. — Про Путіна.

Мені часто ставлять запитання, чи цікаво мені в політиці. Для мене порівнювати журналістику з політикою — все одно, що порівнювати двох моїх дочок. Вони обидві прекрасні, і я обох дуже люблю. Бути журналістом нелегко, але критикувати політика легше, ніж бути політиком.

У моральному відношенні журналістика — досить проста робота: ти стріляєш в свою мету і, якщо ти хороший журналіст, намагаєшся докопатися до правди і опублікувати її.

Бути політиком складніше. Навіть коли ти точно знаєш свою мету — дорога до неї непроста. Потрібно створювати альянси, домовлятися з людьми, переконувати їх у своїй правоті. При цьому в журналістиці дистанція між твоєю роботою і твоїм продуктом дуже коротка, а в політиці ти можеш не бачити свій результат протягом п'яти, а то й десяти років. А можеш і не побачити ніколи.

Книги

• Плутократи: розквіт глобальних супербагатіїв і занепад всіх інших