Вітовська Ірма Григорівна

І́рма Григо́рівна Віто́вська (нар. 1974) — українська актора театру та кіно; працює у Молодому театрі (з 1998), відома за роллю Лесі у серіалі «Леся+Рома» (2005–2007). Ведуча розважальних шоу на українському телебаченні.

Вітовська Ірма Григорівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Вважаю, що я щаслива. Здорова, руки-ноги на місці — що ще треба? Щоб бути щасливим, треба жити у гармонії з собою. Навіть коли настає депресія, треба їй віддаватися. — Що для неї щастя.

Хотілося б зустрітися з Едіт Піаф. Але недаремно кажуть: «Бійтеся своїх бажань, адже вони здійснюються». Я розділяю бажання, мрії і хотіння. «Хотінь» багато, про мрії не розповім нікому, а бажань справді треба уникати, бо коли настає крах ілюзій — настає момент розчарувань. — Про мрії.

Терпіння, уміння слухати. А ще вісімдесят відсотків успіху — це партнер, якого треба любити і розуміти. І ще слухати режисера і довіряти йому. — Про найважливіші риси для актора.

Порядність. Хоча ми всі маємо своїх «тарганів». Можемо когось образити, можемо схибити, злякатися, змовчати. Це звичайні людські слабкості, але треба намагатися їх з себе вичавити. Порядність — це риса, яка не дозволить тобі переступити через когось, досягаючи мети, не зважати на людей, які поруч. Моє кредо: «Стукайте — і вам відчинять, але не виламуйте дверей». — Про найважливіше у житті.

Тепер перед кіновиробництвом постають важкі проблеми — фінансові, законодавчі. Треба робити реформи — швидко. За 1—2 роки. Не тільки в галузі кіно, а й у галузі театру. А далі — шукати можливості допуску інвестицій. Внутрішній ринок потребує захисту, повернення квот на телебачення для українського продукту. — Про найголовніші проблеми сучасного українського кіновиробництва і як їх вирішити.

Коли почалася війна, в мене були певні гонорари від зйомок у російських серіалах, я багато давала на благодійність. Але потім відмовилася співпрацювати з російськими кіновиробниками. Зрозумійте, мені неприємно бути навіть "у кадрі" на машині з номерами чужої держави! Або тримати в руках "інші" грошові банкноти, а потім вдавати, що я "афігенная русская деревенская баба". Це в той момент, коли серед знайомих є поранені… Це — не сумісне. Я — на екрані — "русская баба", а в нього ручки і ножки немає "завдяки" росіянам…

Більшість російських серіалів не становлять художньої цінності. Яка різниця: Педро любить її чи Петя? Але завдяки серіалам цілі покоління українців прив'язуються до певної країни, до спільного минулого. Це працює на підсвідомість… І коли наша людина подивилася новини, поплакала за полеглими бійцями, а далі — російський серіал… Висновок: "А все-таки в Советском Союзе было хорошо…"

Це мій театральний учитель Богдан Миколайович Козак. Він дав мені ремесло. Можна бути талановитим, до безумства органічним. Але якщо немає школи, то на самій органіці важко існувати. Також можна бути дуже розумним, раціональним, володіти ремеслом, але не горіти. Одне слово, багато різних нюансів. Що стосується загальнолюдського — то це дідусі, бабусі, батьки. Я знайома з багатьма письменниками, художниками, фотографами, дизайнерами, лікарями… Це всі, кого посилає Господь… — Про тих, хто найбільше вплинув на формування особистості.

Акторство — мій лайфстайл, я люблю це. Хобі, яке займає все моє життя. Воно мені приносить задоволення. Я люблю ховатися за персонаж і обираю ролі, де персонаж знаходиться якомога далі від мене. Те життя, яке я ніколи не проживу. — Про акторство.

Мрії, які не здійснюються, нас руйнують, приносять травми. Що мені дарують — в те я і влюбляюсь. — Про мрії.

Для мене досягнути позиції — це класний мозок, добрий смак, розуміння та стратегія. — Про досягнення мети.

Багато років тому я написала собі таку фразу: «Не виламуйте двері, але стійте з наплічниками, тому що вони швидко зачиняються». Й встигнути туди зайти — це значить виконати своє призначення. А це вже ваш іспит, що ви робите, щоб ваше призначення відбулось. — Про призначення.

В зрілих спільнотах, за всі часи людства, політичні та бізнес-еліти завжди підтримують андеграунд. Тому що він формує завтрашній день. Але наші політики завжди плутають культуру і традиції, тому ми так повільно рухаємося. Нам потрібен бізнес і політики, які формують культуру, а не розважають. А для цього потрібно розвивати андеграунд. — Про андеграунд.

Потрібна реабілітація того, що було заборонено: випустіть Україну в Україну. — Про Україну.

Ми багато "мистецтва" назнімали з Росією? Це була дозвільна жуйка, яка заповнювала ефіри для тих, хто був удома. — Про російських акторів в Україні.

Країна, яка загартувалася у війні, вже не допустить російських акторів на українські телеканали чи кінокомпанії. Якщо будуть такі потуги – запросити їх зніматись, але не діятиме закон, то буде самосудний закон. Будь-яку річ, яка буде принижувати наші втрати, смерті та весь жах, який ми пройшли, в Україні не дозволять. Я б не ризикувала на місці цих людей починати процеси реставрації комунікації чи ще гірше – відбілювання росіян. — Про російських акторів в Україні.

Коли ваша країна-агресор нападає на іншу державу, а ви не висловилися проти, не виїхали з неї, не допомагаєте українцям, то ви не маєте морального права навіть намагатися повертатися сюди й тут працювати. Варіанту "Публічно мовчу і їжджу туди-сюди заробляти бабло" не буде. — Про російських акторів в Україні.

Монстр Путін не за рік же виріс. Голосування "на колінках" всі стерпіли. Коли нещодавно в Росії народ вийшов (проти мобілізації), їм по зубах дали, злякалися. А на Майдані, коли студентів побили, ще більше народу вийшло, бо захищали своє. А в Росії – сьогодні на мітингу побили, завтра всі сидять вдома, бо страшно. Це країна, яка покликана на знищення України. І це столітня історія. Росіяни органічно не переносять існування України, нашої мови, історії, іншого світогляду.