Чебаник Василь Якович

Васи́ль Я́кович Чеба́ник (нар. 5 серпня 1933) — український художник-графік, професор, автор абеткової графіки «Рутенія», витворець церемоніального примірнику книги «Конституція України» у Верховній Раді України, лавреат Шевченківської премії.

Чебаник Василь Якович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Про каліграфію

Сучасна каліграфія — це перехід каліграфії від чистописання та інформації до образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва..

Каліграфія, так само як гра на скрипці й танці — пластична, японці кажуть, що це вправа для тіла й розуму. Коли пишемо пером, це ніби маленький такий рух, але участь у ньому бере все тіло..

Кожен музикант може збагатити музику власною манерою гри. Так само й людина, котра володіє каліграфією, може загальноприйняте письмо збагатити власним трактуванням. Рух від душі за допомогою руки... Наче вибух, сильний енергетичний жест... У японців це збережено... У нас також було особливе ставлення..

Наші майстри стародруків, переписувачі книжок перед тим, як приступати до роботи, мили руки й вершили молитву. Благали сили, енергії, таланту. Своєрідна психопрактика. Але з появою кулькової ручки ми все втратили. Лінія перетворилася на примітивну монохромність, а каліграфію спростили до тієї межі, яку можна означити словами письменників Ільфа і Петрова: “До того было всe просто, что от простоты ничего не осталось”. Каліграфія — культура нації..

Якщо я б не каліграфія, то я займався б винахідництвом та конструюванням..

Щоб стати гарним каліграфом треба протерти пензлем тушеницю до дірки..

Побажання початківцям :”Інфікуйте каліграфією!”.

Про графічне зображення української абетки та мови

Кожна мова складається з двох половинок. Це мелодія й засоби зображення..

Давайте вияснимо, що таке мова. Мова – це такий об’єкт, який складається з двох половинок. Це мелодія мови і її візуальна частина. Візуальна частина – це абетка. Абетка є засобом зображення мови..

Як правило, мову ми чуємо і ніхто не замислюється, який у неї вигляд. Ми мову чуємо, але коли ми подивимося на неї, то виявиться, що українська мова ходить в кокошнику, в сарафані..

Деякі люди розуміють, що мова одягнена в російську абетку. Ця абетка – це та мохната рука Росії, яка нищить все українське. Хоч ми випадково опинились на тій абетці, тому що була заборона мови. Виходить, що ми поцупили абетку, ми погодились на це. Мова, яка не має своєї рідної абетки – це діалект. Поки ми не поміняємо свою абетку, то ця візуальна частина України, мови – є російською..

Україна — територія, яка мала свою абетку. Нас її позбавили. А ми звикли до цього. Ми одягнені в робу тієї «тюрми народів» і в цьому арештантському костюмі до цих пір ходимо. Ми кажемо, що ми самостійні, але в цій робі ходимо. Європа нас не розпізнає..

У нас була своя абетка. Звідки ми дістали наш герб Володимира – там була й наша абетка..

Власна національна абетка — це те, що відрізняє мову від діалекту, а націю, культурно-політичну спільноту — від населення колоніальних володінь..

Хто бачив українську мову? Ми її чуємо, але не бачимо. Передається російським шрифтом. Тому почав створювати наш алфавіт. За базу взяв зразки грецької та латинської абетки. Кирилицею користуватися не можемо, бо занадто архаїчна. Не для держави, що вважає себе частиною Європи. Наша мова заслуговує на доскональну пластичну абетку..

Шрифт — це візуальне зображення мови символами, які пластично співпадають з особливостями мовної мелодії і, як органічне ціле з мовою, живляться одним корінням з глибини історії..

Українській мові треба повернути своє «обличчя». Шрифт є одним із символів державності. Ізраїль, Грузія, Індія – у кожного з них своя графіка, і ви можете не знати який у них прапор, але по шрифту можете сказати, що це за країна..

У нас російська абетка – це факт. Вона створена для російської мови, я постійно буду це повторювати. Я не воюю з російською абеткою, але українська мова може зображуватися своїм національним шрифтом..

Тому я повторюю: наш теперішній шрифт — це троянський кінь. Мікроб також дуже маленький, але може знищити великого чоловіка. Цей шрифт, яким користуємося, є засобом асиміляції. Замислений на вбивство індивідуальності..

Нам загрожує знищення. Доки не оволодіємо власною графікою мови, будемо в небезпеці..

300 років нам кожен день нагадують, що у вас "наречіє" і кожен царь намагався сказати, що української мови не було немає й бути не може. .

Ви були закордоном колись? Виходячи з вагона чи летовища, ви ще не знаєте нікого, ні з ким не говорите. Ви дивитесь кругом — і бачите, що це інша країна! Цей ефект досягається за рахунок шрифту. А в нас вийдеш — Росія..

Ми елементарно визначаємо: це арабське письмо, це — китайське, це — англійське...А хто скаже, що це українське? Ніхто..

За кордоном із вокзалу ви бачите, що це інша країна. У нас майже немає таких відмінностей, тому вони (московити) кричать — це "единая страна". Візуально ми близькі. Можемо волати зранку до вечора: "Спасіть мову". Це нічого не дасть. Маємо переодягнути українську в її національну абетку. Територію вкриє національний шрифт і буде видно, що це інша держава..

На вулицях Петербурга і Львова ви вийдете і різниці нема, написи ті самі, навіть звучить мова російська, тому поки ми не змінимо це, ми будемо продовження візуально, тому що як би ми не казали, що ми самостійна держава, візуально ми не відірвалися від Росії..

Для асиміляції народів також годилася спільна для всіх абетка. Здавалося б, дрібничка... Але насправді її дія, немов радіація. Ні запаху, ні звуку. І всім звично..

Абетка як ніщо інше об’єднує націю та територію. Візуально ми є продовженням Росії, бо абеткою ми не відрізняємося..

Вона (українська мова) мусить мати естетично відповідну абетку. Інакше це все одно, що замість тризуба перейняти двоголового орла й перев’язати його жовто-блакитним бантиком..

Та всі укази про заборону української мови, усі вироки в радянський час, усі розстрільні списки були надруковані саме цією російською абеткою! У мене сподівання тільки на художників і на людей, котрі мають естетичний смак. Інакше ми потонемо в цьому морі російської абетки....

Як самостійна держава - Україна повинна володіти всіма символами державності і, перш за все, державною мовою з відповідною цій мові графічною абеткою. Нині ж українську мову ми тільки чуємо, зорово вона є надто уподібненою, графічно ідентичною з російськомовною абеткою. Українська абетка повинна бути кириличною в своїй основі, сучасною за державними, національними, художніми та естетичними ознаками..

Мої намагання пояснити, що потрібно відмовлятися від чужого, грубо нав’язуваного в минулі епохи, й відроджувати своє, сприймаються навіть окремими моїми колегами-художниками як марне гаяння часу..

Українська мова повинна мати своє графічне зображення. Коли буде наша абетка – одразу буде видно, що це інша мова, інша держава, а поки що ми не відрізняємося візуально від Росії.>.

Треба почати хоча б з того, щоб змінити вивіски. Тому що резиденції Путіна і Порошенка одним шрифтом написані..

Нам треба подбати про тверді носії. Тому що пройдуть роки, коливання звукових хвиль зникне й мови не стане. Але все у наших руках..

Економічні та політичні обставини, влада — все це міняється і забувається. Але абетка залишається навіки..

Про шрифт/абетку «Рутенія»

Я вже двадцять років працюю над шрифтом «Рутенія». Це історичне оформлення української мови..

Абетка, яку я пропоную, в іноземній літературі називається «рутеною», від слова Рутенія – Україна. У книзі «Шрифти всіх народів і всіх віків» на розвороті так звана «кирилиця» вказана як «рутеніше шрифт». А з іншого боку «русіше шрифт» – «гражданська абетка», яку впровадив Петро І..

Пригадую, до мене в майстерню якось завітав шанований мною академік Ігор Рафаїлович Юхновський. Слово за слово, а він і каже: знаєте, Василю Яковичу, у нас виникла проблема з корпорацією «Майкрософт»: вони відмовляються брати наші шрифти, бо ті візуально ідентичні російським. Що робити? Допоможіть. І я в авральному порядку розробив абетку, яку назвав «Рутенія»..

Рутенська абетка виникла на грецькій абетці. Та абетка, яку я хочу повернути, базується на старих графемах..

На основі давньоруського скоропису я роблю нові знаки. Вони не схожі на сучасний шрифт, але легко читаються, бо конструкція та сама. Я ставлю собі за завдання зробити абетку такою, яка б читалася і латинськими, і слов’янськими шрифтами..

Намагаюся проникнути навіть трохи глибше, ніж у IX століття. Тобто, відштовхуюся не тільки від нашої архаїчної кирилиці, а ще й від ранньогрецької абетки. Це заради того, щоб у нашій абетці не з’являлися літери, які читаються двояко і плутаються з латинським шрифтом..

Моя абетка показує, що українська й російська — різні мови. Якщо її використовувати, не потрібно буде доводити щось російськомовним чи боротися з ними.

Новостворена національна абетка у цей несприятливий для існування української мови час стане надійною резервацією, де мова збережеться навічно, ще й позбудеться ознак вторинності й неповноцінності. Потрібна тільки воля української держави..

Коли ми матимемо свою абетку, то ті ж самі люди, які не вважають українську мову за самостійну, змушені будуть змиритися. Не треба орієнтуватися на лінюхів і страхопудів. Насамперед слід розпочати атаку на комп’ютерні шрифти. Якщо ми заправимо туди наші шрифти, вважайте, що справу наполовину зроблено..

Я зараз роблю монограми артистам, художникам, всім, хто хоче. І всім страшенно подобається, тому що там це роблено «Рутенією»..

Моя мрія — побачити власну абетку в дії..

Висновок такий: треба розпочати хоча б з того, щоб змінити в України вивіски, назви книжок, часописів, вулиць....

Про «Гражданський шрифт»

Те, чим ми користуємося, це “громадянський шрифт”, створений за наказом Петра І, який у нас чомусь називають кирилицею. Інтелектуальну власність на цей шрифт має Росія. Це дає підстави нашим північним сусідам говорити, що немає ніякої української мови, а існує лише “нарєчіє” російської. Хоча насправді наша мова набагато давніша..

Російська — господиня цього шрифту, а українська, як у приймах сидить. Через це її називали діалектом..

«Гражданський шрифт» — це не кирилиця, це шрифт, штучно зроблений іноземцями для російської мови. За написанням він є гіршим варіантом латиниці. Тож українська мова зображується не слов’янською абеткою..

На установах російська, на адміністрації президента України те саме, що і в Кремлі. Засічки різні, а конструкція та сама — гражданський шрифт. І в паспорті російський шрифт, на гривнях російський шрифт. Це окупація..

«Гражданський шрифт» знищив візуальне сприйняття України через відсутність власної абетки. Історичною і природною основою української абетки є рутенська абетка. Вона функціональніша за латинську і має відповідність кожного звуку мови своєму знаку. Малий Державний герб України — тризуб в літері «Щ» є саме рутенська традиція..

Про «латинізацію» української мови

Над латинською понад три тисячі років працюють художники. Її першооснова — Троянська колониця. Згодом, у IX столітті, виникла кирилиця. То був час пасіонарності церков та абеток. Рим дуже активно насаджував латиницю у Європі. Але європейські народи підійшли творчо до цього процесу: прилаштовували латиницю до звуків своєї мови. Тому вона обросла різними хвостиками й дашечками... Так само кирилиця. Із самого початку вона була канонізована, себто була засобом для відтворення релігійних текстів. Відповідно ніяких відхилень бути не могло. Експериментували хіба що в заголовках. Робили такі в’язі-орнаменти, що навіть складно було прочитати....

Якщо перейдемо на латинку, знищимо себе. Відкинемо всю літературу, надруковану до цього. За пару поколінь туди ніхто не заглядатиме. Все доведеться створювати заново. Не станемо ні німцями, ні французами, ні італійцями. Є письменники, які виступають за латинку. Але забувають, що після переходу їх ніхто не читатиме..

Коли чую заклики замість кирилиці використовувати латиницю, то хочеться людям непосвяченим сказати, що вони нею користуються останні триста років....

Якщо ми перейдемо на латину, людям треба буде наново вчитися читати. От у Польщі – латина, але спробуйте прочитати. Якщо читати просто по знаках – ви нічого не зрозумієте. Крім того, ця абетка може вплинути на мелодику української мови. Ми будемо говорити як діаспора. А через пару поколінь нікому буде читати історичні документи, а у нас їх так мало залишилося..

Але якщо ми перейдемо на латинку, то хто ж ми будемо? Уявіть собі — відмовитися від коріння! Через кілька поколінь, коли всі звикнуть до латинської абетки, то наших стародруків уже ніхто й читати не буде. Молодь перейде на англійську мову. Усе, надруковане за тисячу років до теперішнього періоду, коли мають перейти на латинку, за кілька поколінь буде забуте і втрачене..

Про Чебаника

	А яку приємність справили Ви мені, надіславши листівку з портретом Лесі! Якщо це молода людина (а я чогось таки думаю, що молода), то це на рідкість талановитий мистець, бо так передати схожість і вираз обличчя людини, ніколи не бачивши її живу, це може тільки якийсь особливий артист, що його природа наділила даром особливої інтуїції
	— Ізидора Петрівна Косач-Борисова, про графічний портрет своєї сестри, Лесі Українки, авторства В.Я.Чебаника (1966 і 1971)

	Василь Чебаник — людина світу, а його розробка українського шрифту унікальна. Він такий один єдиний, і після нього можливо більше не знайдеться іншого такої сили і величі митця, який би так якісно створив українську абетку, зробив до кожної букви оригінальне написання, зібрав їх у композицію. Зараз дивлюся на його фантастичні розробки шрифтових композицій і радію, що мені вдалося повчитися в такого славного майстра української каліграфії.
	— Валерій Франчук, український художник, лавреат Шевченківської премії за 2008 рік

	Над створенням нового зорового ряду у шрифті, який відбиває загальнонаціональні, історичні, декоративно-мистецькі особливості української культури, працювали такі видатні митці, як Г.Нарбут, В.Кричевський, П.Ковжун, С.Гординський, В. Хоменко, В.Юрчишин та інші. Але зміни на рівні графеми запропонував саме В. Чебаник, це стало можливим у той час, коли Україна відновила свою незалежність. ... розробка нових кириличних шрифтів здійснювалась В. Чебаником на рівні зміни графем окремих літер шляхом вивчення конструкції літер давньоукраїнських почерків, а також повернення до рукописних першоджерел з давньоукраїнської, давньогрецької, білоруської старовини. Художник виявив глибоке знання слов’янської палеографії, історії розвитку писемності, а також хист дизайнера шрифту у поєднанні з майстерністю каліграфа.
	— Віталій Мітченко, каліграф, художник-графік, професор кафедри графіки НАОМА, є визнаним спеціалістом з каліграфії доби українського бароко

	Василь Чебаник — геніальний талант, він увів можливості абетки у рамки мистецтва. Маємо в усіх виданнях використовувати розроблені Василем Чебаником шрифти.  Його абетка — наша гордість
	— Дмитро Степовик, український мистецтвознавець

	Академія наскрізь пронизана духом його робіт: коли ми підписуємо документи, то постійно бачимо герб його авторства, коли наші випускники отримують дипломи, написані шрифтом авторства Василя Чебаника. Нам дуже приємно і почесно заявляти, що: Академія — це Ваш дім, а Ви — частинка нашої могилянської спільноти.
	— професор Андрій Мелешевич, президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2014—2019))

	Коли Академія ще не була такою величною і потужною Академією як зараз, Василь Чебаник відчув її дух та цінності. Робота Василя Чебаника - це не просто чотири літери, це цілісно-світоглядно завершений мистецький твір. Я щиро радію, що сьогодні, ми визнаємо академічно те, що так довго цінуємо в кожному могилянському серці.
	— професор В’ячеслав Брюховецький, Почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2014—2019))