Українська мова

Украї́нська мо́ва (історичні назви — ру́ська, руси́нська) — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні.

Словник Бориса Грінченка (1907)

Цитати

	Українська мова – це ключ до семи замками замкненого сезаму української душі, чародійний талісман, вічне євшан–зілля, що запахом своїм не дозволяє нам забути рідної матері, з крови й кости якої походимо. Зберегти повноцінну українську культуру в іншій мові – неможливо, а хто перестає живитися хлібом рідної мови, культури, традицій тощо – раніше чи пізніше гине.
	— Саварин Петро,

	Закидали намъ, що мова наша єще не оброблена, а про тоє и неспосôбна, щобъ въ нêй вже теперь висшіи науки преподавати! […] Всѣ смо видѣли, що ся знайшла и интеллигенцію, и що мова добре и високо выроблена […]. Кобысьмо давнѣйше до того пôзнанья були прійшли, не бувъ би ся нѣкто важив намъ закидати, що не маємо выробленои мовы, що не маємо свѣтлыхъ мужей. (1848)
	— Михайло (Куземський), голова Головної Руської Ради на Соборі українських учених

	Поляки въ Россїи и Австрїи пôд взглядомъ языка и лїтератŏри сôтъ самостоятельными, а чомже Рŏсини пôдъ тимижъ самыми правительствами не маютъ быти такимижъ? (1855)
	— Йосип Лозинський, український мовознавець

	Майже цѣла наша дотыхчасова литература основана на чужихъ подставахъ, […] народъ не принялъ ей яко своей дитины , […] не срозумѣлъ нашого книжного языка. […] Многіи запрещали намъ всего житья литературного, числили насъ до Поляковъ; мы же, хотящи выдертися зъ подъ вліянія польского языка, сталися невольниками старославяньской и россійской мовы, а тымъ способомъ нашъ языкъ, именно поезія утрачае на своей пѣвности и благозвучности!
	— стаття «Допись. Зъ подъ Львова», газета «Зоря Галицка», 3 квітня 1857

	Мова є тією субстанцією, яка – без всякого домішку ідеалізму – так чи інакше означує собою всі стани, в якому перебуває українське суспільство. Мова завжди була об’єктом, який зазнавав атаки русифікаторів, асиміляторів усіх різновидів: чи це була польсько-литовська Річ Посполита, чи протягом довшого періоду історії Російська імперія. Чому? Тому що мова теж історично, безвідносно до того, подобається це комусь чи ні, визначала націю, модерну націю.
	— Юрій Шевчук

	Мова — це матриця ідентичності, адже «на початку було слово, і слово було Богом». Вона — не просто технічний інструмент комунікації, а дуже специфічна модель функціонування психіки, яка формує унікальну картину світу свого носія. Тому «разніца большая». У мові є все.
	— Ярина Винницька

	Так наша народна мова й не визволилась з-під церковнослов'янської чи староболгарської через те, що наша країна не пристала рішуче до всеєвропейського руху протестантського. […] Вживання старої болгарської мови в церквах на нашій землі було почастно тією дорогою, котра привела освітнє життя російських українців до помосковлення!
	— Михайло Драгоманов, «Чудацькі думки про українську національну справу»

	Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага нетлінна, безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна.
	— Дмитро Луценко

	Тільки людина, абсолютно нечутлива до гуманітарного болю, може ігнорувати проблему української мови.
	— В'ячеслав Брюховецький

	І найперше було Слово І розмовляли квіти І цвів мак Україною І йшли віки І були українці І створилося Слово Українське…
	— Степан Сапеляк

	Коли переходиш із російської на українську, з'являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.
	— Валентин Сильвестров

	Українські пісні стоять далеко вище від інших знаних. В них щирість і природність, особлива сила і ніжність почувань, короткий яркий вислів і кипуче чуття. А українська мова напричуд поетична й музикальна так, що під оглядом можна порівняти її хіба із старою грецькою або новою італійською.
	— Осип Бодянський

	Усі, хто виправдовує незнання української — манкурти без роду-племені, перекотиполе. Україна починається з мови!
	— Олег Ляшко

	В нас дуже красива мова, це як витвір мистецтва.
	— Ната Жижченко

	Кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ БУДЬ-ДЕ, БУДЬ З КИМ, БАЙДУЖЕ ПРО ЩО УКРАЇНСЬКОЮ. Тоді їхні співрозмовники будуть відповідати українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно.
	— Богдан Гаврилишин

	Світ розуміє, що мова є великим елементом політичної гри. Але водночас він також розуміє: якщо у ХХІ столітті певна мова перебуватиме тільки у площині політики — це кінець такої мови. Якщо вона не увійде на ринок мовних товарів і послуг, то це її сильно ослабить. Зараз світ говорить про таку категорію, як сила мови, що визначається за п’ятьма стандартними критеріями: географічним, економічним, комунікаційним, знаннєвим, дипломатичним і медійним. Ці критерії розробив і рейтингував за ними мови світу Кай Л. Чан. До речі, українська мова в цьому рейтингу належить до топ-50 мов світу.
	— Орися Демська

	Таким чином і в Україні, як то ми бачили і в інших європейських та слов'янських народів, реформація покликала до життя народню мову, як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковно-слов'янська, як у народів католицьких – латина. Це тільки з часу реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народню мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою. — «Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви».
	— Іларіон (Огієнко)

	Найважче, однак, пояснити, чому в українському випадку появилися не дві, а одна мова: ані Київ не завойовував Львів, ані Львів не завойовував Києва. Вирішальну роль відіграло свідоме рішення західно- і східно-українських еліт творити спільну мову. — Москва підкоривши Новгород, прирекла новгородську мову. Так два регіони отримали одну мову.
	— Ярослав Грицак

Мініатюра Євангеліст Іоанн з Прохором арк. 340, Пересопницьке Євангеліє

	Переклади Біблії на місцеві говірки можна вважати умовною датою народження європейських мов. На українських землях перші такі переклади - Пересопницьке Євангеліє на Волині та інші - з'явилися в 1550-60-х. — Протестантизм вимагав зрозумілості слова Христа.
	— Ярослав Грицак

	Нам треба привчитися жити з мовним питанням. Воно - як хронічна хвороба, котра докучає, але від якої не вмирають.
	— Ярослав Грицак

	Якби мені людина сказала: «Какая разніца» – і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» кажеться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда – це брехня, любов – це ненависть, а війна – це мир.
	— Юрій Шевчук, мовознавець

	Зовсім недавно українська інтелігенція захоплювалася тим, як Джамала спілкується українською. І всі ми чуємо, як досконало володіє мовою Рефат Чубаров... А самі ми, українці, можемо заговорити кримськотатарською? Більшість із нас знає хоч одне слово рідною мовою Джемілєва і Джамали? А було б непогано, аби ми вміли звернутися до кримських татар близькими їм словами...
	— Укрінформ

З п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло»

	А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти… — Друга дія, 2.
	— Мокій Мазайло

	Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!.. — Друга дія, 4.
	— Мокій Мазайло

	А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш… — Третя дія, 6.
	— Мокій Мазайло

	А де у вас тут витерти ноги? Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,— приступу немає. — Друга дія, 9.
	— Дядько Тарас (Тарас Мазайло)

Уля Розсохина: А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься. Рина Мазайло: Ну? Уля Розсохина: І знаєш, «дружина» — це краще , як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько. Рина Мазайло: Ну, бачу я… Уля Розсохина: Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней»,— ти чуєш? На ней, на… Рина Мазайло: Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш: не на і не поруч, а під, під, ідійотко! — Третя дія, 1.

Тьотя Мотя: Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад… Дядько Тарас: Хто? Тьотя Мотя: Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє! Дядько Тарас: Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га? Тьотя Мотя: Що? Дядько Тарас: Говорили по-московському? Тьотя Мотя: Що з вами? Дядько Тарас: По-московському, га? Тьотя Мотя: А ви думали по-вашому, по-хохлацькому? Дядько Тарас: Тарас Бульба?.. Ніколи в світі! Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському… Тьотя Мотя: Єтого нє может бить! Дядько Тарас: Га? Тьотя Мотя: Єтого нє может бить! Дядько Тарас: Доводи? Тьотя Мотя: Доводи? Будь ласка,— доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада. Рина Мазайло: Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли. Тьотя Мотя: Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?.. Дядько Тарас: Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш. — Третя дія, 4.

Тьотя Мотя: І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина? Мокій Мазайло: Я — українець! Тьотя Мотя: Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни? Мокій Мазайло: Вони такі росіяни, як росіяни — українці… Тьотя Мотя: Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка… Мина Мазайло: Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія. Тьотя Мотя: Хто вони такі? Якої нації люди, питаю? Мина Мазайло: Частина — наші малороси, себто руські… Тьотя Мотя: Ну? Мина Мазайло: А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки! Тьотя Мотя: Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так? Дядько Тарас: Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом… — Третя дія, 7.

Тьотя Мотя: Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного! Скажіть, будь ласка, у вас і партійці бакалають цією мовою? Мокій Мазайло: Так. Дядько Тарас (про себе): Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда… Гм!.. Мокій Мазайло: Так. І партійці, і комсомольці. Тьотя Мотя: Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! Нічого подібного! Всі говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську. — Третя дія, 7.

Тьотя Мотя: Ага! Так і ви крали?! Дядько Тарас: Хоч і крали, та не ховались. Украли у німців «лямпу»,— кажемо: лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь «лам-пу». Лампа! Тьотя Мотя: Ми хоч крали, та переробляли. Украли у німців «штуль» — зробили з нього «стул». А вам ліньки було й переробити. Украли у німців «лямпу», так усім видко, що крадена. Лямпа. Дядько Тарас: Ви і в нас крали. Тьотя Мотя: Ви у нас! — Третя дія, 7.

Джерела

• Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7
• Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3
• Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — 320 с. — ISBN 966-7379-85-8
• Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. — Київ: Портал, 2021. — 432 с. — ISBN 978-617-7925-09-4