Українська мова
Украї́нська мо́ва (історичні назви — ру́ська, руси́нська) — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні.
Цитати
ред.Українська мова – це ключ до семи замками замкненого сезаму української душі, чародійний талісман, вічне євшан–зілля, що запахом своїм не дозволяє нам забути рідної матері, з крови й кости якої походимо. Зберегти повноцінну українську культуру в іншій мові – неможливо, а хто перестає живитися хлібом рідної мови, культури, традицій тощо – раніше чи пізніше гине. |
|||||
— Саварин Петро, [1] |
Закидали намъ, що мова наша єще не оброблена, а про тоє и неспосôбна, щобъ въ нêй вже теперь висшіи науки преподавати! […] Всѣ смо видѣли, що ся знайшла и интеллигенцію, и що мова добре и високо выроблена […]. Кобысьмо давнѣйше до того пôзнанья були прійшли, не бувъ би ся нѣкто важив намъ закидати, що не маємо выробленои мовы, що не маємо свѣтлыхъ мужей. (1848)[2] |
|||||
— Михайло (Куземський), голова Головної Руської Ради на Соборі українських учених |
Поляки въ Россїи и Австрїи пôд взглядомъ языка и лїтератŏри сôтъ самостоятельными, а чомже Рŏсини пôдъ тимижъ самыми правительствами не маютъ быти такимижъ? (1855)[3] |
|||||
— Йосип Лозинський, український мовознавець |
Майже цѣла наша дотыхчасова литература основана на чужихъ подставахъ, […] народъ не принялъ ей яко своей дитины , […] не срозумѣлъ нашого книжного языка. […] Многіи запрещали намъ всего житья литературного, числили насъ до Поляковъ; мы же, хотящи выдертися зъ подъ вліянія польского языка, сталися невольниками старославяньской и россійской мовы, а тымъ способомъ нашъ языкъ, именно поезія утрачае на своей пѣвности и благозвучности![4] |
|||||
— стаття «Допись. Зъ подъ Львова», газета «Зоря Галицка», 3 квітня 1857 |
Мова є тією субстанцією, яка – без всякого домішку ідеалізму – так чи інакше означує собою всі стани, в якому перебуває українське суспільство. Мова завжди була об’єктом, який зазнавав атаки русифікаторів, асиміляторів усіх різновидів: чи це була польсько-литовська Річ Посполита, чи протягом довшого періоду історії Російська імперія. Чому? Тому що мова теж історично, безвідносно до того, подобається це комусь чи ні, визначала націю, модерну націю[5]. |
|||||
— Юрій Шевчук |
— Ярина Винницька |
Так наша народна мова й не визволилась з-під церковнослов'янської чи староболгарської через те, що наша країна не пристала рішуче до всеєвропейського руху протестантського. […] Вживання старої болгарської мови в церквах на нашій землі було почастно тією дорогою, котра привела освітнє життя російських українців до помосковлення! |
|||||
— Михайло Драгоманов, «Чудацькі думки про українську національну справу» |
— Дмитро Луценко |
Тільки людина, абсолютно нечутлива до гуманітарного болю, може ігнорувати проблему української мови.[8] |
|||||
— В'ячеслав Брюховецький |
І найперше було Слово |
|||||
— Степан Сапеляк |
Коли переходиш із російської на українську, з'являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.[7] |
|||||
— Валентин Сильвестров |
Українські пісні стоять далеко вище від інших знаних. В них щирість і природність, особлива сила і ніжність почувань, короткий яркий вислів і кипуче чуття. А українська мова напричуд поетична й музикальна так, що під оглядом можна порівняти її хіба із старою грецькою або новою італійською. |
|||||
— Осип Бодянський |
Усі, хто виправдовує незнання української — манкурти без роду-племені, перекотиполе. Україна починається з мови! |
|||||
— Олег Ляшко[9] |
В нас дуже красива мова, це як витвір мистецтва.[10] |
|||||
— Ната Жижченко |
Кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ БУДЬ-ДЕ, БУДЬ З КИМ, БАЙДУЖЕ ПРО ЩО УКРАЇНСЬКОЮ. Тоді їхні співрозмовники будуть відповідати українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно.[11] |
|||||
— Богдан Гаврилишин |
Світ розуміє, що мова є великим елементом політичної гри. Але водночас він також розуміє: якщо у ХХІ столітті певна мова перебуватиме тільки у площині політики — це кінець такої мови. Якщо вона не увійде на ринок мовних товарів і послуг, то це її сильно ослабить. Зараз світ говорить про таку категорію, як сила мови, що визначається за п’ятьма стандартними критеріями: географічним, економічним, комунікаційним, знаннєвим, дипломатичним і медійним. Ці критерії розробив і рейтингував за ними мови світу Кай Л. Чан. До речі, українська мова в цьому рейтингу належить до топ-50 мов світу[12]. |
|||||
— Орися Демська |
Таким чином і в Україні, як то ми бачили і в інших європейських та слов'янських народів, реформація покликала до життя народню мову, як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковно-слов'янська, як у народів католицьких – латина. Це тільки з часу реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народню мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою.[13] — «Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви». |
|||||
— Іларіон (Огієнко) |
Найважче, однак, пояснити, чому в українському випадку появилися не дві, а одна мова: ані Київ не завойовував Львів, ані Львів не завойовував Києва. Вирішальну роль відіграло свідоме рішення західно- і східно-українських еліт творити спільну мову.[14] — Москва підкоривши Новгород, прирекла новгородську мову. Так два регіони отримали одну мову.[14] |
|||||
— Ярослав Грицак |
Переклади Біблії на місцеві говірки можна вважати умовною датою народження європейських мов. На українських землях перші такі переклади - Пересопницьке Євангеліє на Волині та інші - з'явилися в 1550-60-х.[15] — Протестантизм вимагав зрозумілості слова Христа. |
|||||
— Ярослав Грицак |
Нам треба привчитися жити з мовним питанням. Воно - як хронічна хвороба, котра докучає, але від якої не вмирають.[16] |
|||||
— Ярослав Грицак |
Якби мені людина сказала: «Какая разніца» – і потім перейшла на українську мову, я б повірив, що для неї справді нема різниці. Але «какая разніца» кажеться як виправдання, щоб ніколи і за жодних обставин не переходити на державну мову цієї країни. Це якась орвелянська формула, коли правда – це брехня, любов – це ненависть, а війна – це мир. |
|||||
— Юрій Шевчук, мовознавець |
Зовсім недавно українська інтелігенція захоплювалася тим, як Джамала спілкується українською. І всі ми чуємо, як досконало володіє мовою Рефат Чубаров... А самі ми, українці, можемо заговорити кримськотатарською? Більшість із нас знає хоч одне слово рідною мовою Джемілєва і Джамали? А було б непогано, аби ми вміли звернутися до кримських татар близькими їм словами...[17] |
|||||
— Укрінформ |
З п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло»
ред.А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…[18] — Друга дія, 2. |
|||||
— Мокій Мазайло |
— Мокій Мазайло |
А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш…[20] — Третя дія, 6. |
|||||
— Мокій Мазайло |
— Дядько Тарас (Тарас Мазайло) |
Уля Розсохина: А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься. |
Тьотя Мотя: Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад… |
Тьотя Мотя: І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина? |
Тьотя Мотя: Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного! Скажіть, будь ласка, у вас і партійці бакалають цією мовою? |
Тьотя Мотя: Ага! Так і ви крали?! |
Примітки
ред.- ↑ Будівничий українського життя в Канаді
- ↑ Фаріон, 2015, с. 35
- ↑ Національна ідентифікація…, 2016, с. 132
- ↑ Національна ідентифікація…, 2016, с. 134
- ↑ Мовознавець Юрій Шевчук: В Україні триває небачена русифікація, що межує з расизмом
- ↑ Ярина Винницька: «Культура — це питання національної безпеки»
- ↑ а б в Джерела подано на сторінках про авторів цитат
- ↑ Олександр Акименко, Юрій Марченко (19 лютого 2015). В’ячеслав Брюховецький: «Покоління, що змінить країну, вже приходить». platfor.ma. Процитовано 23 лютого 2015.
- ↑ сторінка на FB
- ↑ Ігор Панасов. ONUKA: «Чорнобиль був потрібен, аби розпався СРСР» // Cultprostir, 07.04.2016.
- ↑ «Українська мова» // Блог Богдана Гаврилишина на Українській правді. 03 серпня 2016
- ↑ Орися Демська: «Якщо у ХХІ столітті певна мова перебуватиме тільки у площині політики, то це стане її кінцем»
- ↑ Огієнко Іларіон. Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви. — Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1942. — С. 172
- ↑ а б Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 374
- ↑ Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 376
- ↑ Подолати минуле: глобальна історія України, 2021, с. 387
- ↑ Укрінформ
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 108
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 113
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 132-133
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 127
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 128-129
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 130-131
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 138-139
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 142
- ↑ Мина Мазайло, 1990, с. 144-145
Джерела
ред.- Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7
- Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3
- Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — 320 с. — ISBN 966-7379-85-8
- Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. — Київ: Портал, 2021. — 432 с. — ISBN 978-617-7925-09-4