Українська мова

мова слов'янської групи, державна мова України

Украї́нська мо́ва (історичні назви — ру́ська, руси́нська) — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні.

Вікіпедія
Вікіпедія
Словник Бориса Грінченка (1907)

Цитати ред.

  •  

Українська мова – це ключ до семи замками замкненого сезаму української душі, чародійний талісман, вічне євшан–зілля, що запахом своїм не дозволяє нам забути рідної матері, з крови й кости якої походимо. Зберегти повноцінну українську культуру в іншій мові – неможливо, а хто перестає живитися хлібом рідної мови, культури, традицій тощо – раніше чи пізніше гине.

  Саварин Петро, [1]
  •  

Закидали намъ, що мова наша єще не оброблена, а про тоє и неспосôбна, щобъ въ нêй вже теперь висшіи науки преподавати! […] Всѣ смо видѣли, що ся знайшла и интеллигенцію, и що мова добре и високо выроблена […]. Кобысьмо давнѣйше до того пôзнанья були прійшли, не бувъ би ся нѣкто важив намъ закидати, що не маємо выробленои мовы, що не маємо свѣтлыхъ мужей. (1848)[2]

  Михайло (Куземський), голова Головної Руської Ради на Соборі українських учених
  •  

Поляки въ Россїи и Австрїи пôд взглядомъ языка и лїтератŏри сôтъ самостоятельными, а чомже Рŏсини пôдъ тимижъ самыми правительствами не маютъ быти такимижъ? (1855)[3]

  Йосип Лозинський, український мовознавець
  •  

Майже цѣла наша дотыхчасова литература основана на чужихъ подставахъ, […] народъ не принялъ ей яко своей дитины , […] не срозумѣлъ нашого книжного языка. […] Многіи запрещали намъ всего житья литературного, числили насъ до Поляковъ; мы же, хотящи выдертися зъ подъ вліянія польского языка, сталися невольниками старославяньской и россійской мовы, а тымъ способомъ нашъ языкъ, именно поезія утрачае на своей пѣвности и благозвучности![4]

  — стаття «Допись. Зъ подъ Львова», газета «Зоря Галицка», 3 квітня 1857
  •  

Мова є тією субстанцією, яка – без всякого домішку ідеалізму – так чи інакше означує собою всі стани, в якому перебуває українське суспільство. Мова завжди була об’єктом, який зазнавав атаки русифікаторів, асиміляторів усіх різновидів: чи це була польсько-литовська Річ Посполита, чи протягом довшого періоду історії Російська імперія. Чому? Тому що мова теж історично, безвідносно до того, подобається це комусь чи ні, визначала націю, модерну націю[5].

  Юрій Шевчук
  •  

Мова — це матриця ідентичності, адже «на початку було слово, і слово було Богом». Вона — не просто технічний інструмент комунікації, а дуже специфічна модель функціонування психіки, яка формує унікальну картину світу свого носія. Тому «разніца большая». У мові є все[6].

  Ярина Винницька
  •  

Так наша народна мова й не визволилась з-під церковнослов'янської чи староболгарської через те, що наша країна не пристала рішуче до всеєвропейського руху протестантського. […] Вживання старої болгарської мови в церквах на нашій землі було почастно тією дорогою, котра привела освітнє життя російських українців до помосковлення!

  Михайло Драгоманов, «Чудацькі думки про українську національну справу»
  •  

Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуща, їх жага нетлінна, безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна.[7]

  Дмитро Луценко
  •  

Тільки людина, абсолютно нечутлива до гуманітарного болю, може ігнорувати проблему української мови.[8]

  В'ячеслав Брюховецький
  •  

І найперше було Слово
І розмовляли квіти
І цвів мак Україною
І йшли віки
І були українці
І створилося Слово Українське…[7]

  Степан Сапеляк
  •  

Коли переходиш із російської на українську, з'являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.[7]

  Валентин Сильвестров
  •  

Українські пісні стоять далеко вище від інших знаних. В них щирість і природність, особлива сила і ніжність почувань, короткий яркий вислів і кипуче чуття. А українська мова напричуд поетична й музикальна так, що під оглядом можна порівняти її хіба із старою грецькою або новою італійською.

  — Осип Бодянський
  •  

Усі, хто виправдовує незнання української — манкурти без роду-племені, перекотиполе. Україна починається з мови!

  Олег Ляшко[9]
  •  

В нас дуже красива мова, це як витвір мистецтва.[10]

  Ната Жижченко
  •  

Кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні ПОЧИНАТИ РОЗМОВУ БУДЬ-ДЕ, БУДЬ З КИМ, БАЙДУЖЕ ПРО ЩО УКРАЇНСЬКОЮ. Тоді їхні співрозмовники будуть відповідати українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з посмішкою. Таким чином ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно.[11]

  Богдан Гаврилишин
  •  

Світ розуміє, що мова є великим елементом політичної гри. Але водночас він також розуміє: якщо у ХХІ столітті певна мова перебуватиме тільки у площині політики — це кінець такої мови. Якщо вона не увійде на ринок мовних товарів і послуг, то це її сильно ослабить. Зараз світ говорить про таку категорію, як сила мови, що визначається за п’ятьма стандартними критеріями: географічним, економічним, комунікаційним, знаннєвим, дипломатичним і медійним. Ці критерії розробив і рейтингував за ними мови світу Кай Л. Чан. До речі, українська мова в цьому рейтингу належить до топ-50 мов світу[12].

  Орися Демська
  •  

Таким чином і в Україні, як то ми бачили і в інших європейських та слов'янських народів, реформація покликала до життя народню мову, як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковно-слов'янська, як у народів католицьких – латина. Це тільки з часу реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народню мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою.[13]«Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви».

  Іларіон (Огієнко)

З п'єси Миколи Куліша «Мина Мазайло» ред.

  •  

А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати… Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знаємо українську мову. Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…[14]Друга дія, 2.

  — Мокій Мазайло
  •  

Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!..[15]Друга дія, 4.

  — Мокій Мазайло
  •  

А я, бачте, заховавсь отут із своєю укрмовою… Сиджу сливе сам удень і вночі та перебираю, потужно вивчаю забуту й розбиту і все ж таки яку багату, прекрасну нашу мову! Кожне слово! Щоб не пропало, знаєте, щоб пригодилось воно на нове будування. Бо, знаєте, вивчивши мову так-сяк, нічого з неї прекрасного й цінного не складеш…[16]Третя дія, 6.

  — Мокій Мазайло
  •  

А де у вас тут витерти ноги? Чи, може, й ви мене не розумієте, як ті у трамваї… Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає,— приступу немає.[17]Друга дія, 9.

  — Дядько Тарас (Тарас Мазайло)
  •  

Уля Розсохина: А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься.
Рина Мазайло: Ну?
Уля Розсохина: І знаєш, «дружина» — це краще , як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько.
Рина Мазайло: Ну, бачу я…
Уля Розсохина: Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней»,— ти чуєш? На ней, на…
Рина Мазайло: Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш: не на і не поруч, а під, під, ідійотко!
[18]Третя дія, 1.

  •  

Тьотя Мотя: Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад…
Дядько Тарас: Хто?
Тьотя Мотя: Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє!
Дядько Тарас: Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га?
Тьотя Мотя: Що?
Дядько Тарас: Говорили по-московському?
Тьотя Мотя: Що з вами?
Дядько Тарас: По-московському, га?
Тьотя Мотя: А ви думали по-вашому, по-хохлацькому?
Дядько Тарас: Тарас Бульба?.. Ніколи в світі! Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському…
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Га?
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Доводи?
Тьотя Мотя: Доводи? Будь ласка,— доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада.
Рина Мазайло: Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.
Тьотя Мотя: Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
Дядько Тарас: Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш.[19]Третя дія, 4.

  •  

Тьотя Мотя: І скажи нарешті, Моко, Моко, Моко, невже ти не руська людина?
Мокій Мазайло: Я — українець!
Тьотя Мотя: Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
Мокій Мазайло: Вони такі росіяни, як росіяни — українці…
Тьотя Мотя: Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка…
Мина Мазайло: Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
Тьотя Мотя: Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
Мина Мазайло: Частина — наші малороси, себто руські…
Тьотя Мотя: Ну?
Мина Мазайло: А частина, з'явіть собі, галичани, себто австріяки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!
Тьотя Мотя: Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Дядько Тарас: Зрозуміла, слава тобі господи, та, жаль тільки, задом…[20]Третя дія, 7.

  •  

Тьотя Мотя: Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного! Скажіть, будь ласка, у вас і партійці бакалають цією мовою?
Мокій Мазайло: Так.
Дядько Тарас (про себе): Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда… Гм!..
Мокій Мазайло: Так. І партійці, і комсомольці.
Тьотя Мотя: Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! Нічого подібного! Всі говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську.[21]Третя дія, 7.

  •  

Тьотя Мотя: Ага! Так і ви крали?!
Дядько Тарас: Хоч і крали, та не ховались. Украли у німців «лямпу»,— кажемо: лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь «лам-пу». Лампа!
Тьотя Мотя: Ми хоч крали, та переробляли. Украли у німців «штуль» — зробили з нього «стул». А вам ліньки було й переробити. Украли у німців «лямпу», так усім видко, що крадена. Лямпа.
Дядько Тарас: Ви і в нас крали.
Тьотя Мотя: Ви у нас![22]Третя дія, 7.

Примітки ред.

  1. Будівничий українського життя в Канаді
  2. Фаріон, 2015, с. 35
  3. Національна ідентифікація…, 2016, с. 132
  4. Національна ідентифікація…, 2016, с. 134
  5. Мовознавець Юрій Шевчук: В Україні триває небачена русифікація, що межує з расизмом
  6. Ярина Винницька: «Культура — це питання національної безпеки»
  7. а б в Джерела подано на сторінках про авторів цитат
  8. Олександр Акименко, Юрій Марченко (19 лютого 2015). В’ячеслав Брюховецький: «Покоління, що змінить країну, вже приходить». platfor.ma. Процитовано 23 лютого 2015.
  9. сторінка на FB
  10. Ігор Панасов. ONUKA: «Чорнобиль був потрібен, аби розпався СРСР» // Cultprostir, 07.04.2016.
  11. «Українська мова» // Блог Богдана Гаврилишина на Українській правді. 03 серпня 2016
  12. Орися Демська: «Якщо у ХХІ столітті певна мова перебуватиме тільки у площині політики, то це стане її кінцем»
  13. Огієнко Іларіон. Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви. — Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1942. — С. 172
  14. Мина Мазайло, 1990, с. 108
  15. Мина Мазайло, 1990, с. 113
  16. Мина Мазайло, 1990, с. 132-133
  17. Мина Мазайло, 1990, с. 127
  18. Мина Мазайло, 1990, с. 128-129
  19. Мина Мазайло, 1990, с. 130-131
  20. Мина Мазайло, 1990, с. 138-139
  21. Мина Мазайло, 1990, с. 142
  22. Мина Мазайло, 1990, с. 144-145

Джерела ред.

  • Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7
  • Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — 656 с. — ISBN 978-617-607-718-3
  • Національна ідентифікація українців Галичини у XIX — на початку XX століття (еволюція етноніма) / наук. ред. І. В. Орлевич; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України; Інститут релігієзнавства — філія Львівського музею історії релігії. — Львів: Логос, 2016. — 320 с. — ISBN 966-7379-85-8