Швець Олександр Юхимович
Олекса́ндр Юхи́мович Швець (4 червня 1955, Хабаровський край, РРФСР, СРСР) — український журналіст, засновник і головний редактор газети «Факти та коментарі». Заслужений журналіст України.
Швець Олександр Юхимович | |
Стаття у Вікіпедії |
Цитати
ред.«Чи варто ламати? Ні, звичайно. Добра добувши, кращого не шукай. Є життєві принципи, не нами вигадані. Є добрі речі, які запитані в будь-якій журналістиці: в радянські часи і в період капіталізму, в англійській журналістиці, в американській і в нашій. У всьому світі успіх побудований на технології. Є успішні технології та неуспішні. І я завжди говорив і повторюватиму (це нічого, що цитуватиму класика — себе?): краще повторити те, що краще, ніж винайти те, що гірше. Є речі, не нами вигадані, але вони себе виправдали. Ми також можемо вигадати щось, але розраховувати на це не доводиться. Треба просто, дивлячись на те, що вже створене, привносити своє. І, якщо це привнесене успішне, розвивати. Якщо неуспішне — відмовлятися. |
«Найсильніше враження від «Киевских ведомостей» пов’язане з вереснем 1992 року (починали ми в травні—серпні, а вийшли у вересні), коли у вихідний день, у суботу, у двір редакції заїжджали кілька вантажівок, і з них жадаючі приватні розповсюджувачі кричали: «Мені пачку, мені пачку!» Пачками купували газету! Коли до того (а ми ж працювали в радянських газетах) купували пачками? А це тому, що газета стала цікавою настільки, що на ній могли заробляти люди, які зовсім не були причетні до виробництва. Це був хороший продукт. І отак, цеглинка до цеглинки, в мене викристалізувалася ідеологія масової газети, ідеологія створення продукту та його поширення. Досвід того часу був для мене безцінним, насамперед — досвід людських відносин, адже я працював із блискучими журналістами. З одного складу газети вийшла така кількість різних (і блискучих, і не дуже блискучих), але однозначно професійних редакторів!» — про досвід «Киевских ведомостей» та системний спогад пов’язаний із тим періодом в інтерв'ю газеті "День" Олександр ШВЕЦЬ: «Лише не подумайте, що масова журналістика розрахована на дурнів. Обивателі — це всі ми» (3 червня 2005 року) |
«...я не вирішував. Так склалося. Мені зробили пропозицію (я не згадуватиму обставин, вони не дуже приємні), але я вдячний, що так воно й сталося. Якби я не був вдячний усім, хто вирішував за мене, хто ламав мою долю під себе, вирішуючи якісь свої або не лише свої питання, не вийшло б те, що вийшло. Тому коли кажуть: той поганий, цей... Усі хороші. У моїй долі багато людей відіграли позитивну роль. Я, наприклад, працював із безліччю олігархів, і, до речі, не боюся про це говорити. Хтось вважає: працювати з олігархами — гріх. Та чому гріх? Коли, наприклад, хтось витрачає гроші на добро, коли хтось рятує дитину та знаходить гроші на те, щоб зробити їй пересадку нирки, я вважаю, що треба назвати обов’язково кожного, якщо він лише сам не відмовиться. І це може бути і великий співак, і політик, підозрюваний у чомусь, і, скажімо, бандит Сидоров. А може, він спокутує свою провину? Хай спокутує таким чином. Краще так, аніж інакше. Можливо, комусь це здасться спірним, хтось подумає, що я намагаюся виправдати себе та вигадав таку безглузду аргументацію. Нехай думають, як хочуть. А я в це вірю, наприклад. І якщо ми, користуючись грошима олігархів (а я працював з Ігорем Бакаєм, Юлією Тимошенко, Павлом Івановичем Лазаренком, працював і працюю з Віктором Михайловичем Пiнчуком), створювали хороші зразки масової журналістики, якщо ці газети були потрібні людям, а в якихось випадках, можливо, були навіть необхідні для виживання (я маю на увазі бачення окремих соціальних тем, наприклад, проблем пенсійного забезпечення, чим зокрема відрізняються й «Факты»), якщо, користуючись чиїмись грошима, ми допомагали людям співпереживати чужому горю та легше долати власні проблеми, то я вдячний кожному з цих олігархів.» — про те чому все-таки вирішив, що піде з «КВ» у інтерв'ю газеті "День" Олександр ШВЕЦЬ: «Лише не подумайте, що масова журналістика розрахована на дурнів. Обивателі — це всі ми» (3 червня 2005 року) |
«І бути не може. Це, знову ж таки, досвід, через який я пройшов. Не можна валити до купи несумісне. Газета масова може частково висвітлювати проблеми політичні — в тій частині, де це може позначитися на житті простих людей. Я зобов’язаний простим людям, масовому читачу пояснити — позначиться те чи інше політичне рішення на його житті чи не позначиться, а решта мене не хвилює як професіонала, який знає, яким чином його продукт позначиться на читацькому сприйнятті. |
«А що таке інтуїція? Насамперед — це досвід. Адже нашій новітній журналістиці дуже небагато років, як і нашій країні. Тому краща школа в нас зараз — це школа саморозвитку. Я, наприклад, беру зарубіжні газети та вчуся. Я багато знаю сам, вони мені підказують ідеї. Професіоналу ж багато не треба. Тому ж футбольному тренеру досить побачити малюнок гри успішної команди. Якщо він боятиметься закидів у тому, що, мовляв, його команда грає, як та, успішна, й він піде іншим шляхом, і весь час програватиме — це безглуздо. Він може назвати це патріотизмом, це — псевдопатріотизм. |
«Так, для глибокої, аналітичної журналістики думка — це також «вузлик». Ще один важливий момент: журналістика, як і футбол, — командна гра, і тут «тренер» — єдина людина, яка найкраще бачить усю картину поля. Зупиняти іноді треба і зірок журналістики. Бо уявіть: п’ять «зірок», і кожен по-своєму бачить розвиток газети... Газету розірве різним баченням... Я не можу потокати зіркам. Я можу враховувати їхню зірковість, я можу її пестити, вигодовувати, оберігати, але вона повинна працювати на командний результат. Але якщо станеться те, що називають «піти на поводу», — не буде і зірковості. Не буде «небосхилу», де та або інша «зірка» яскраво виділятиметься...» — про особливості журналістики в інтерв'ю газеті "День" Олександр ШВЕЦЬ: «Лише не подумайте, що масова журналістика розрахована на дурнів. Обивателі — це всі ми» (3 червня 2005 року) |
«Це жахливо. І коли людині (причому не людині з вулиці, а наділеній міністерськими повноваженнями) ставлять запитання: якщо ви стоятиме перед вибором — законність прийняття рішення або революційна доцільність, і людина, не замислюючись, відповідає: звісно, революційна доцільність... Це — жах. Але ж існує постулат: не знаєш, як вчинити, дій за законом. А тут законність узагалі перекреслена. Забудьте, ми живемо в революційний час! Адже революція була в розумах і душах (це найпрекрасніша з революцій, які могли бути), а цi хлопцi, якi зараз говорять про революційну доцільність, керуються ще тими, комуністичними революційними постулатами. Адже зараз таке відбувається частково. І це не може не тривожити». — про постулат про те, що важливіше бути моральною людиною, ніж професіоналом в інтерв'ю газеті "День" Олександр ШВЕЦЬ: «Лише не подумайте, що масова журналістика розрахована на дурнів. Обивателі — це всі ми» (3 червня 2005 року) |
«Все почалося з маленької статуетки іспанської порцеляни, яку я придбав з дружиною Галиною на острові Мальорка». — про те, як він захопилися колекціонуванням іспанської порцеляни Lladro побачивши невеличку фігурку дівчинки, що тримає кошик квітів, яку він без перебільшення вважає найкращою у світі під час відкриття Shvets Museum Вишукане мистецтво порцеляни: відомий журналіст створив унікальний музей та проводить екскурсії (9 лютого 2023 року) |
Примітки
ред.