Яблонська Галина Гілярівна

Гали́на Гілярівна Ябло́нська (нар. 2 січня 1928, Умань, нині Черкаської області) — українська актриса героїчного плану, громадська діячка. Народна артистка УРСР (1982). Член Національної спілки театральних діячів України, актриса Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, володарка театральної премії родини Амвросія Бучми «Бронек», президент Міжнародної Ліги «Матері і сестри — молоді України», художній керівник Героїчного театру «Пам'ять», авторка і фундаторка міжнародного проєкту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи».

Яблонська Галина Гілярівна

Стаття у Вікіпедії

Цитати

«Не так активно, як колись, але роблю. Свого часу я навіть йогою займалася. Скажімо, стояла на голові. Сьогодні вік дається взнаки — кістки вже не такі, як раніше. Тому виконувати складні вправи немає можливості. Та й з ногами в мене тепер не найкраще. Проте рукам спокою не даю і взагалі стараюсь не засиджуватися». — про ранкову гімнастику та йогу в інтерв'ю газеті "Експрес" Галина Яблонська: “Понад 30 років я не їм м’яса” (17 лютого 2024)

«Понад 30 років я не їм м’яса. Абсолютно. Як колись вирішила, так ніколи не поверталася. Не п’ю також молока і не куштую сиру. Намагаюся не вживати смаженину. Це правда... Натомість люблю овочі та фрукти. Особливо — яблука й банани. Дехто рекомендує їсти останні зі шкіркою (мовляв, це джерело клітковини), але я волію традиційний спосіб. Крім того, завжди старалась, щоб на столі були якщо не риба, то хоча б морська капуста. Взагалі ж я — дитина війни, тож неперебірлива. Їм небагато. Три-чотири рази на день. Коли ж поверталась додому з театру, то за стіл уже не сідала. З повним шлунком погано потім спиться. А після вистави й так переповнюють емоції, ти розбурханий, і не одразу вдається склепити повіки. До речі, ще одне, чого я не вживаю, це спиртне. У мене до нього просто відраза. Бо свого часу намучилася з близькими, які зловживали». — про культуру харчування обов'язкове меню в інтерв'ю газеті "Експрес" Галина Яблонська: “Понад 30 років я не їм м’яса” (17 лютого 2024)

«По-перше, це професійне. Маю певну методику, за якою запам’ятовувала тексти ролей. Усі ті монологи... По-друге, я вчу вірші й навіть сама дещо пишу. Назбиралося вже багатенько. Треба було би книжку видати. Поезія справді дуже добре тренує пам’ять. Тому можу всім це порадити». — про тренування пам'яті в інтерв'ю газеті "Експрес" Галина Яблонська: “Понад 30 років я не їм м’яса” (17 лютого 2024)

«Я молюся. Склала навіть свій текст. Звичайно, я дуже переживаю. Всі ті повітряні тривоги збурюють нервову систему. Скажімо, якраз у мій день народження з самого ранку в Києві як почало гупати. Причому — в нашому районі. І ближче, ближче, ближче... Я думала: ну все, зараз моя душенька відлетить. Але, слава Богу, обійшлося». — про універсальний спосіб боротьби зі стресами в інтерв'ю газеті "Експрес" Галина Яблонська: “Понад 30 років я не їм м’яса” (17 лютого 2024)

«Ви знаєте, я намагаюся нікому не робити нічого поганого. Навіть якщо хтось так вчинив щодо мене, прагну не зосереджуватися на цьому, а якнайшвидше забути чи просто відмахнутися. До речі, в мене колись був дуже складний період — і в сім’ї, і в театрі. Я тоді навіть думала про самогубство. Проте потім змінила свій світогляд та зрозуміла: попри все, життя — прекрасне!» — про "секретний інгредієнт" у рецепті довголіття в інтерв'ю газеті "Експрес" Галина Яблонська: “Понад 30 років я не їм м’яса” (17 лютого 2024)

«Сьогодні в Україні іде священна битва. Україна стала центром боротьби між силами світла і темряви. Я вважаю що ця війна – іспит, даний нам небесними силами для прозріння. І весь український народ, і всі, хто нас підтримує, – це воїни світла, за нами істина. На жаль, ціна перемоги дуже висока, гинуть найкращі сини та доньки. Але очевидно, що свобода дістається такими великими жертвами». — про війну в Україні в інтерв'ю «Kyiv Post» Інтерв'ю з легендою українського театру, народною артисткою України Галиною Гілярівною Яблонською (4 липня 2024)

«Радянська влада дуже добре розуміла значення впливу мистецтва саме на свідомість людей і вміло цим користувалася, постійно нав'язуючи нам комплекс меншовартості. Велика проблема була в тому, що з приходом Незалежності України мистецтво стояло на останньому місці. Я пам'ятаю, тоді говорила Володимиру Яворівському: «Чому ви затверджуєте закони Конституції, в яких немає місця мистецтву та культурі?» На що він відповів: «Ой, Галино Гілярівно, почекайте, дайте поки що економічні проблеми вирішити, а культура почекає». Я тоді відповіла: «Поки ви не піднімете культуру, ніякої економіки не буде». Як бачите, це спрацювало, і не на нашу користь. Я ще пам'ятаю, що в ті часи становлення Незалежної України брала участь в одному засіданні парламентських слухань про проблеми молоді, і там крім мене жодна людина не підняла питання про патріотичне виховання молоді. Вони говорили про роботу, про побутові проблеми, тільки не про культурне виховання. Вважаю, що це велика прогалина, наслідки якої ми пожинаємо і зараз». — про розвиток українського мистецтва після розпаду Радянського Союзу в інтерв'ю «Kyiv Post» Інтерв'ю з легендою українського театру, народною артисткою України Галиною Гілярівною Яблонською (4 липня 2024)

«Я вважаю, що силоміць примушувати переходити на українську мову неправильно, це може спричинити відторгнення. А от мистецтво впливає на підсвідомість, це стає твоїм органічним надбанням. Треба цьому питанню приділяти дуже багато уваги. Можу сказати тільки про себе: в моєму житті був один спусковий момент, коли я перейшла на українську мову. Це було ще за часів радянської влади. Мій син, коли був маленький, ворогував з одним хлопчиком. Я вирішила налагодити ситуацію і знайшовши їхню адресу, пішла до них додому. Абсолютно випадково я потрапила на день народження господині. Побачивши мене у дверях, господиня дуже зраділа і запросила мене за стіл. Мені було дуже незручно, я нікого там не знала, але гості дуже наполягали. За столом усі розмовляли російською, я одна українською. Коли один із гостей мене почав питати: "А что вы так на украинском всегда говорите?", я відповідаю: "Я живу в Україні, працюю в українському театрі, чому я не повинна розмовляти українською мовою?". "Ай, престаньте! Ну посмотрите на историю человечества, сколько народов асимилировалось, ушло в небытие, ну уйдёт и украинский народ в небытие!» – відповів мій співрозмовник. Після цих слів мені стало дуже погано, прямо фізично, я встала і вийшла. Тоді я чітко зрозуміла: якщо ми всі перейдемо на російську мову, такої держави, як Україна, не буде існувати, і я відчула, як кров відходить від тіла і я падаю в безодню. Мій опонент думав, що поклав мене на лопатки, але навпаки – прокинув у мені ще більшу любов до рідної мови». — про те, чому досить багато людей і досі не можуть перейти на державну мову в інтерв'ю «Kyiv Post» Інтерв'ю з легендою українського театру, народною артисткою України Галиною Гілярівною Яблонською (4 липня 2024)

«Найвищою нагородою для мене був випадок, коли у 2019 році на Хрещатику на День незалежності була хода. Я стояла на тротуарі та за всім спостерігала. І раптом троє хлопців, військових, підходять до мене і кажуть: «Галино Гілярівно, ми вас любимо! Ми пам'ятаємо вас і дякуємо за вашу працю!» Для мене ці слова є найвищою нагородою». — про найулюбленішу нагороду в інтерв'ю «Kyiv Post» Інтерв'ю з легендою українського театру, народною артисткою України Галиною Гілярівною Яблонською (4 липня 2024)