«Як я була ботом» — книга української письменниці Юлії Смаль, що вийшла 2019 року[1].

Цитати ред.

  •  

...гроші не пахнуть, ні. Вони пахнуть і навіть смердять, але я щиро вірю, що горда бідність, коли від кілограма гречки залежить, кому ти віддаси свій голос на виборах — це значно гірше, аніж самостійний заробіток[2].

  •  

Життя ж ботовода — це анонімне бовтання в калюжі, яку й обійти важко, і вступиш — самі неприємності. Я не раджу живим людям із незагартованою психікою ні за які гроші йти в боти, бо не стільки заробиш грошей, скільки втратиш часу, самоповаги, нервів і здоров’я. Не варто. І не лише тому, що з часом виходиш на вулицю, озираючись: чи ніхто тебе там не чекає з цеглиною чи бейсбольною битою — а просто для себе[2].

  •  

«Зароби або здохни» — так думали спочатку. «Зароби й не перевтомись» — так думають тепер. Яка різниця мити чи не мити інтернет-руки, якщо ніхто тебе не впізнає. Ми — найчисельніша інтернет-армія з поширення вірусної реклами, на нас і завдяки нам заробляють інтернет-маркетологи, через нас виграють вибори трампи і... Ми самі впливаємо на свідомість інших, але й наша свідомість — це решето: щось впало і пропало, а щось назавжди залишилося отруювати мозок[2].

  •  

Секрет успіху бота в тому, що скільки йому не опонуй, він завжди повернеться до своїх аргументів і триматиметься за них так міцно, ніби від цього залежить його життя. Та й чому «ніби», від цього справді залежить його життя. Щойно бота запідозрять у тому, що він бот, він перестає існувати, його банять, розвінчують і повідомляють про деструктивну діяльність адміністраторам ресурсу[2].

  •  

...хтозна, чи зуміємо ми колись керувати роботами, а от контроль над людиною, навіть людьми, масами, уже доведено[2].

  •  

Що простіші аргументи пропаганди (чи реклами), то примітивніше сформульована думка, що менше складнопідрядності й складносурядності в тексті, то краще сприймають його маси. І справді, ті тексти, які мені пропонували до поширення, були максимально простими, немає за що зачепитися, якби схотілося опонувати. Простота, як відомо, взагалі небезпечна тим, що з нею не посперечаєшся, їй не потрібні аргументи, вона користується лише короткими безапеляційними твердженнями — тезами, які не потребують доведення[2].

  •  

Якщо довго жити он-лайн, можна помітити, що навіть під найнейтральнішим, сповненим оптимізму й життєрадісності постом якогось топ-блогера чи просто відомої людини завжди знайдеться хтось, кому не вгодиш. Негативні коментарі, хейтерські дописи, переслідування, цькування — те, на що ми потрапляємо в мережі щоденно. І що активніше ти живеш у мережі, то швидше з ним зустрінешся[2].

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Юлія Смаль. Як я була ботом. — Київ: Комора, 2019. — 152 с. — ISBN 978–617–7286–47–8