Зінкевич Яна Вадимівна

Я́на Вади́мівна Зінке́вич (нар. 2 липня 1995) — український медик-доброволець. Начальниця Медичного управління та реабілітації бійців Української Добровольчої Армії (до 2016 року — Добровольчого українського корпусу «Правий сектор») під час війни на сході України. Командир Медичного батальйону «Госпітальєри».

Яна Зінкевич

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Батальйон був створений особисто мною в 14-у році. Як боєць я брала участь в бойових діях і зрозуміла, що немає, на жаль, якоїсь медичної структури, яка змогла б займатися пораненими, загиблими, похованнями. Ситуація була дуже сумна. Попри створення багатьох нових підрозділів Збройних сил, добровольчих формувань, ці пункти були відсутні. — Про медичний батальйон «Госпітальєри»

До того, як вирушити добровольцем на фронт, я закінчила школу і готувалася до вступу в медичний університет. Тому була трохи ближча до медицини, ніж решта. Я розуміла, що можу взяти на себе таку відповідальність, і створила нашу першу маленьку команду. Нас було лише шестеро осіб на двох автомобілях, і ми налагодили евакуацію з однієї з ділянок фронту. Ми працювали спільно в команді — «кейсевак» і «медевак». «Кейсевак» — це екіпажі на пікапі, які заїжджають на найскладніші території, і «медевак» — це вже лікарський екіпаж, швидка, на яку можна перевантажити.

За всі роки — з 14-го по лютий 2022 року — ми надали допомогу понад 3 тисячам поранених. Це і важкі поранені, і легкі. Окремо була евакуація загиблих. Якщо говорити про добробати, ми також організовували поховання наших воїнів на всій території країни, до того ж деякі були з-за кордону. В цьому питанні ми також допомагали.

Загалом у нас є екіпажі «кейсеваку» — це екіпажі на пікапах, які заїжджають на самий «нуль» під обстрілом, це найважча робота, її не всі витримують. Є екіпажі, які працюють на «медеваках» — це реанімобілі, які стоять за кілометр-два від екіпажів на пікапах. І є хірургічні екіпажі, які працюють на стабілізаційних пунктах і відповідно надають допомогу пораненим в лікарні або в іншій точці і передають далі на евакуацію реанімобілям.

Загалом робота в добровольчих формуваннях передбачає ініціативність, і моя ініціативність ніколи не завершувалась нашими бійцями, парамедиками і пораненими. Всі моменти по батальйонах «Української добровольчої армії», по інших структурах я завжди закривала. В принципі, призначення було логічне, воно просто юридично окреслило мої повноваження, я й надалі намагаюсь допомагати всім, чим можу, і підтримувати всі підрозділи «УДА», тому що велика кількість бійців знаходиться на передових позиціях, і там потрібна допомога - від елементарного забезпечення до медицини. — Про призначення заступницею командувача «Української добровольчої армії»

З кожним місяцем і з кожним роком війни ми розвивалися все більше. Після Дебальцевого в березні - лютому 15-го року до мене прийшло розуміння, що війна не закінчиться швидко, і швидко ми не переможемо. Тому в 15-у році я створила наш великий навчальний центр для того, щоб готувати персонал не тільки для нашої структури, а й для ЗСУ та інших добробатів. Якісний рівень і знання міжнародних протоколів надання допомоги під вогнем є надзвичайно актуальним, важливими. Чим більше людей знають ці протоколи, тим легше взаємодіяти підрозділам.

Коли розпочалася велика війна — в лютому — ми були до неї готові. Я знала, розуміла, що так буде. За три місяці до того я почала закуповувати амуніцію додаткову, бронежилети, медичні рюкзаки, такмед. Завдяки нашим благодійникам ми змогли закупитись і реально багатьох врятувати.

Ми принципово не стоїмо на другій лінії, тому що кожен мій боєць, кожен мій доброволець здебільшого в цивільному житті або працює, або навчається в медичному університеті, або має якийсь бізнес. Відповідно цим людям вкрай важливо залучатися на тих ділянках, де вони можуть бути максимально ефективними, максимально доречними, зробити максимально багато роботи. Так і відбувається. На багатьох ділянках в нас - 20-50 поранених на один екіпаж.