Яновський Давид Маркелович
Дави́д Марке́лович Яно́вський (1868–1927) — шахіст єврейського походження, який представляв Францію і Росію. Один із найкращих шахістів світу 1890-х—1900-х років. У 1909–1910 роках провів два матчі за титул чемпіона світу, але обидва рази Емануїл Ласкер захистив титул.
| Давид Яновський | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Про Яновського
ред.За словами Яновського, його гра схожа на шотландську королеву Марію Стюарт: «Вона прекрасна, але нещаслива».[1] |
|||||
| — часопис «Pester Lloyd» |
Після Чигоріна найгеніальнішим представником російської школи був Яновський. Важко знайти краще пояснення його надоптимізму, ніж «дух героїзму», притаманний російській школі… Яновський був свого роду перехідним майстром: він поєднав у собі романтичний і сучасний напрями — від Чигоріна до Боголюбова.[2] |
|||||
| — книга «Notas ajedrecisticas» (Гавана, 1937) |
Яновський був відомий своїми руйнівними атаками і дивовижним умінням концентрувати фігури навколо ворожого короля. Безстрашна, авантюрна гра принесла йому багато блискучих перемог і різноманітних призів за красу. Хоча й належав до покоління Ласкера, покоління, яке схилялося перед стейніцівською революцією, Яновський визнавав необхідність цієї революції, але, як і Пілсбері, відмовлявся пожинати її плоди, тобто після довгої й «правильної» гри зводити партію до нічиєї. Яновський зумів надати атакам Ґреко, Лабурдонне та Андерсена стратегічний характер і деякою мірою став попередником Шпільмана, Таля, Ларсена… Цей блискучий гравець помер покинутий усіма і майже забутий.[3] |
|||||
| — шаховий історик і математик Франсуа ле Ліонне |
Яновський був шаховий «гравець» у найкращому розумінні цього слова. Він грав азартно, інколи дуже ризиковано, але завжди заповзято, ініціативно, глибоко. Він ризикував, але в його ризикові завжди містилася достатня кількість шансів, його ризик бував багатий завжди такими сильними, гострими відчуттями, що навіть там, де такий ризик був цілковито невиправданий ходом подій на шахівниці, з'являлося бажання цей ризик виправдати, пробачити. …У матчах Яновський не досягав таких успіхів, як у турнірах, головним чином тому, що його темперамент, нелюбов до шаблону, до трафарету, до одноманіття погано мирилися з необхідність впродовж довгого часу боротися проти одного й того ж противника…[4] |
|||||
| — Петро Романовський, «Шахматный листок», січень 1927 |
Він помер як Гамлет, у боротьбі, у передчутті турнірної грози, яку він так любив![5] |
|||||
| — часопис «Šahovski Glasnik» |
Примітки
ред.Джерела
ред.- Воронков С. Б., Плисецкий Д. Г. Давид Яновский. — Москва: Физкультура и спорт, 1987. — 416 с.
