Івасюк Володимир Михайлович

український композитор і поет

Володи́мир Миха́йлович Івасю́к (1949–1979) — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно). Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

Івасюк Володимир Михайлович
Stamp of Ukraine s236.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

ЦитатиРедагувати

  •  

Кожен мій твір, татку, породжує у мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя. Без нього в душі була б цілковита порожнеча. Той дрож робить серце здатним чинити на світі добро[1].

  •  

Жайвір не має права співати так, як співає, бо то буде націоналістичний спів. Він мусить розливатися трелями солов'я або цвіріньканням горобця. Це буде справжній інтернаціоналізм. Синиця має каркати як ворона, а півень крякати, мов качур. Корова має іржати, а кінь вити по-собачому. Тільки таким чином світ напов­ниться шедеврами і справжньою красою[1].

  •  

Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного[2].

Про Володимира ІвасюкаРедагувати

Софія Ротару
  •  

Він вийшов з того благословенного куточка співучої буковинської землі у гомінливий світ, щоб стати весняним парусом української пісні.[3].

  •  

Секрет його успіху в тому, що він не йшов до людей з підробленими почуттями, в його творах відсутній солоденький сентименталізм, кожну ноту і кожен такт Володимир Івасюк збагачував щирістю свого чистого серця. Він намагався зазирнути в душу свого сучасника і передати всю складність його внутрішнього світу.[3].

  •  

Володя одним з перших в українській естраді зумів органічно поєднати народний мелос із сучасною інтерпретацією й одержати таку яскраву, незвичайну, неповторну музику. Варто згадати його «Червону руту», «Водограй». Вони були створені на національній основі й одразу ж стали популярними, їх полюбили, їх розуміли, їх співали в усіх куточках країни.[3].

  •  

Композитор любив свою роботу до самозабуття. Та любов відчутна в його піснях, романсах, баладах. Увесь його доробок, залишений нам у спадок, був не короткочасним спалахом, а великою творчістю, що відбувалася в болісних роздумах, довготривалих пошуках і сумнівах.[3].

  •  

Одержимий піснею, він був глибоко переконаний, що наш світ створений для того, аби в ньому лунала музика добра, миру, злагоди між людьми. Він знав, що без тієї одержимості нічого значущого не звершити в мистецтві, як і в будь-якій галузі людської діяльності. «Крило стає крилом тільки під час лету» — цей афоризм він часто повторював.[3].

  •  

Володя був моїм композитором. Всі пісні, які він писав, одразу ж ставали моїми. Мені нічого не треба було придумувати, все відбувалося само собою, немовби ця мелодія жила в мені, була моєю і хтось просто торкнувся струн моєї душі й вони зазвучали.[3].

  •  

Володя був усебічно обдарованою людиною. З ним було легко, з ним було радісно працювати. Він був добрим, він був щедрим. Рідко буває в житті, щоб так поєднувались краса зовнішня й душевна.[3].

ПриміткиРедагувати