Івасюк Володимир Михайлович

український композитор і поет

Володи́мир Миха́йлович Івасю́к (1949–1979) — український композитор і поет. Герой України (2009, посмертно). Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

Івасюк Володимир Михайлович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Цитати ред.

  •  

Кожен мій твір, татку, породжує у мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя. Без нього в душі була б цілковита порожнеча. Той дрож робить серце здатним чинити на світі добро[1].

  •  

Жайвір не має права співати так, як співає, бо то буде націоналістичний спів. Він мусить розливатися трелями солов'я або цвіріньканням горобця. Це буде справжній інтернаціоналізм. Синиця має каркати як ворона, а півень крякати, мов качур. Корова має іржати, а кінь вити по-собачому. Тільки таким чином світ напов­ниться шедеврами і справжньою красою[1].

  •  

Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного[2].

Про Володимира Івасюка ред.

Софія Ротару
  •  

Він вийшов з того благословенного куточка співучої буковинської землі у гомінливий світ, щоб стати весняним парусом української пісні.[3].

  •  

Секрет його успіху в тому, що він не йшов до людей з підробленими почуттями, в його творах відсутній солоденький сентименталізм, кожну ноту і кожен такт Володимир Івасюк збагачував щирістю свого чистого серця. Він намагався зазирнути в душу свого сучасника і передати всю складність його внутрішнього світу.[3].

  •  

Володя одним з перших в українській естраді зумів органічно поєднати народний мелос із сучасною інтерпретацією й одержати таку яскраву, незвичайну, неповторну музику. Варто згадати його «Червону руту», «Водограй». Вони були створені на національній основі й одразу ж стали популярними, їх полюбили, їх розуміли, їх співали в усіх куточках країни.[3].

  •  

Композитор любив свою роботу до самозабуття. Та любов відчутна в його піснях, романсах, баладах. Увесь його доробок, залишений нам у спадок, був не короткочасним спалахом, а великою творчістю, що відбувалася в болісних роздумах, довготривалих пошуках і сумнівах.[3].

  •  

Одержимий піснею, він був глибоко переконаний, що наш світ створений для того, аби в ньому лунала музика добра, миру, злагоди між людьми. Він знав, що без тієї одержимості нічого значущого не звершити в мистецтві, як і в будь-якій галузі людської діяльності. «Крило стає крилом тільки під час лету» — цей афоризм він часто повторював.[3].

  •  

Володя був моїм композитором. Всі пісні, які він писав, одразу ж ставали моїми. Мені нічого не треба було придумувати, все відбувалося само собою, немовби ця мелодія жила в мені, була моєю і хтось просто торкнувся струн моєї душі й вони зазвучали.[3].

  •  

Володя був усебічно обдарованою людиною. З ним було легко, з ним було радісно працювати. Він був добрим, він був щедрим. Рідко буває в житті, щоб так поєднувались краса зовнішня й душевна.[3].

Примітки ред.