Ісаєвич Ярослав Дмитрович

Яросла́в Дми́трович Ісає́вич (7 березня 1936, с. Верба — 24 червня 2010, м. Львів) — український історик, громадський діяч, академік НАН України, директор Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Ярослав Ісаєвич

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Цитати

Історія між заанґажованістю і правдивістю (лекція) (2002)

Істориків не може не хвилювати питання, чи можна бути заангажованим і водночас не тенденційним, наскільки і в якому сенсі можлива в історичній науці об’єктивність. — З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Львів, 17 серпня 2002 р.

Поширення поверхових підходів до раніше заборонених тем полегшило завдання тим критикам, які принципово заперечують україноцентричний образ минулого, протиставляючи йому постмодерністський плюралізм.

Українська історична наука діє не у вакуумі і не може відмежовуватись від того, що діється в інших країнах. Зокрема, не можемо не помічати, як широко вживаються quasi-історичні аргументи антиукраїнською пропагандою в Росії, яку підтримує дехто і в Україні.

Ті політичні сили, які хотіли б відновити російсько-більшовицьке панування в Україні, пропагують «слов’янське братерство», ідею «спільної колиски слов’янських народів». Створюються «слов’янські» університети, проводяться «всеслов’янські» фестивалі, які бездумно підтримує і дехто з українців. Цікаво, як зреагували б росіяни на фестиваль пісні германських чи тюркських народів, але, як здається, чогось такого ні німці, ні турки собі не дозволяють.

Самоусвідомлення української нації було б неможливе без відмежування від поляків і росіян, які довго вважали українців складовою частиною своїх націй і держав. Саме тому українська історична концепція виникла як заперечення польської та російської «схем» (від яких, до речі, багато запозичила).

Дослідники повинні усвідомлювати свою заангажованість і тим самим ставити її в певні рамки, а відверто заангажовані популяризатори мали б враховувати й доносити до читачів погляди сучасної науки, в тому числі її постмодерністських течій.

Найкращою заангажованістю є, напевно, заангажованість у пошук істини – в елементарному значенні цього слова, незалежно від різниць у філософських його тлумаченнях.

Історична наука, яка намагається бути правдивою, має найкращі шанси стати авторитетною в світі і найкраще прислужитися свому народові. Як сказав свого часу Грушевський, «суспільність, що має віру в себе, мусить мати і відвагу глянути в неприкрашену правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу».