Абель Феррара
Абель Феррара (англ. Abel Ferrara; 19 липня 1951 року, Бронкс, Нью-Йорк, США) — американський режисер, сценарист і кліпмейкер.
| Абель Феррара | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Цитати
ред.Він був як усі інші, кого я бачив в Україні, — як жінка в Бородянці, як 12-річний хлопчик, як солдат. Він просто ще одна українська людина, з якою ми говорили. У кожного з них є своя історія та потреба висловитись. З Зеленським ми не хотіли постановки, а просто прагнули почути його, і він це зрозумів. Можливо, велику роль грає те, що він актор і може відчувати камеру, але я схиляюся до думки, що він щира людина[1]. — Про розмову із Президентом України Володимиром Зеленським для фільму Turn in the Wound (2024) |
Документальні фільми також класні тим, що тобі не потрібно збирати так багато грошей, як на створення ігрового кіно. Ти більше відповідаєш за самого себе. Ти просто береш і знімаєш, даєш реальності статися. |
Звісно, фронт тоді був не в Києві, але в Києві так легко можна загинути. Не так, як тебе може збити машина в Римі або лампи можуть впасти на нас у цій кімнаті. Росіяни запускають йобані дрони по цивільних. Це справжня повномасштабна війна. Але ще більший кошмар — на самому фронті, там ведеться боротьба до кінця світу. Це якби Перша світова була окопною війною, але із сучасною зброєю[1]. — Про поїздку в Україну |
І в Україну також було нелегко дістатися. Треба їхати до Варшави, дістатись до залізничної станції та їхати всю ніч через йобаний ліс, теж незабутній експіріенс. А потім треба змінити потяг, бо він їздить по певних коліях до окупованих територій. Але Київ — це одне з епічних міст. Це як приїхати до Стамбула, Єрусалима, воно історично унікальне, і ти це відчуваєш[1]. — Про поїздку в Україну |
Коли я вперше приїхав до Нью-Йорка, половина людей навіть не платила оренду. Мої друзі не платили оренду, Баскія не платив оренду. Ті хлопці сквотили. Ми можемо говорити про мистецтво, але яке мистецтво ти можеш творити, якщо треба платити $12 000 за йобану квартиру? Це зовсім інший світ, який ми вже не повернемо[1]. |
Повернувшись з України, я згадав, що між цими матеріалами можуть бути перетини. Десь, чи то уві сні, чи переді мною, сцени почали складатися разом. Все відбувалося природно і в монтажній кімнаті. Так я зрозумів, що у мене є фільм[1]. — Про створення стрічки Turn in the Wound (2024) |
У нас були пропозиції поїхати на фронт, але я не їхав в Україну, щоб загинути або довести, що я хоробрий чувак. |
Я познайомився з Патті через звукорежисера, який працював на шоу, де вона читала французьких поетів. Так ми зустрілися в ресторані в центрі Х'юстона — раніше ми ніколи не бачилися в реальному житті. Я сказав їй, що хотів би зняти документальний фільм, і вона сказала: «Вперед!». Так ми почали знімати її в різних місцях, зокрема в Римі та Парижі. Але коли ми були в Нью-Йорку, почалася війна, і я призупинив зйомки[1]. — Про знайомство з Патті Сміт |
Я не викупаю сучасний Нью-Йорк і не буду платити $6 за еспресо та $12 за воду. Я ще не на такому рівні божевілля. Я плачу $800 за номер у готелі, тому це вже набуло абсурдних рівнів. Багато людей сумують за старим Нью-Йорком, тому що він постійно змінюється. Тож коли хтось питає в мене, що я думаю про Нью-Йорк, я відповідаю: про який, до біса, Нью-Йорк ви говорите? Про Нью-Йорк 1975 року, коли навіть поліції не було на вулицях[1]? |
Я ніколи не роблю щось одне. Але документальні стрічки дійсно нас збагачують. Це й тому, що там є акторська гра, хочеш ти цього чи ні. Так впливає камера на людей. Втім, я не шукаю акторської гри чи особливих персонажів. В Turn in the Wound ми такого не робили[1]. |
Я тверезий від наркотиків та алкоголю 11 років, і це означає, що я переродився. Тепер у мене є діти, у мене є віра — я буддист. Це другий шанс, який я отримав, і не маю проїбатись. Люди називають це дивом тверезості. Але ти мусиш жити цим кожен день, кожну хвилину. Що каже співак Брюс Спрінгстін? «Ти маєш доводити це всю ніч»[1]. |
Примітки
ред.
