Андреа Ґраціозі

Андреа Ґраціозі (іт. Andrea Graziosi; нар. 19 січня 1954, Рим) — італійський історик.

Андреа Ґраціозі

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Україна, Європа XX століття і я (лекція) (2011)
(англ. Ukraine, the European XX Century, and I)

	Я вперше зустрівся з Україною на початку 1980-х рр. при під­готовці італійського видання книги М. І. Туган-Барановського «Бумажные деньги и металл» (Петроград, 1917). Я добре знав Tyгaнa як респектабельного і шанованого «російського» економіста, і після виправлення його імені на Туган-Барановського я був дуже здивований, виявивши, що він помер у 1919 р. міністром фінансів Української Центральної Ради, про яку я тоді майже нічого не знав. — З лекції, виголошеної на врученні Нагороди Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Вашингтон, 19 листопада 2011 р.
	I first met Ukraine at the beginning of the 1980s, while preparing the Italian edition of M. I. Tugan-Baranovsky's Paper Money and Metal (Bumazhnye den'gi I metal, Petrograd 1917). I well knew Tugan as a respectable and respected "Russian" economist, and was thus rather surprised to discover that he had died in 1919 as Finance secretary of the Ukrainian Central Rada, of which 1 then knew close to nothing, after turning his name into Tuhan-Baranovs'kyj.

	Але саме в 1987 р., коли я випадково ви­явив, а потім видав італійські дипломатичні документи про Голод 1932-1933 рр., Україна дійсно захопила моє життя і мої думки. Їх вплив був справді драматичним на мої моральні та інтелектуальні, а також інтерпретуючі принципи. Я ніколи не був прорадянським. Але ті документи корінним чином змінили цілу мою концепцію динамі­ки і значення радянської і, отже, європейської історії.
	It was in 1987, however, when I casually discovered, and then edited the Italian diplomatic documents on the 1932-1933 Famine, that Ukraine really invaded my life, and my thoughts. Their impact was in fact dramatic, on both morał and intellectual, and thus interpretive, grounds. I had never been pro-Soviet. Yet those documents radically altered my whole conception of the dynamics, and meanings, of Soviet, and thus European, history.

	1992 р., як тільки я потрапив у недавно відкриті колишні радянські архіви, Україна ще раз настійно виявила свою присутність і важли­вість для моїх досліджень і мене. Мені ласкаво показали таємний фонд Орджонікідзе, де я знайшов документи ОГПУ про український рух опору, повстання, розкуркулення і колективізацію, документи, які мають вражаючу подібність до особистих розповідей, виданих в 1950-х рр. українсько-американськими і українсько-канадськими громадами.
	In 1992, as soon as I entered the ncwly opened former Soviet archives, Ukraine once more strongly imposed her presence, and importance, upon my studies, and myself. I was kindly directed to Ordzhonikidze's secret fond, where I found the OGPU documents on the Ukrainian resistance to, and revolts against, dekulakization and collectivization, documents that borc an impressive resemblance to the personal accounts published in the 1950s by the Ukrainian-American and Canadian communitics.

	Я незабаром видав їх: разом із моїми дослідженнями про громадян­ську війну і про Голодомор вони сприяли моїй інтерпретації першої стадії радянської історії як історії, в якій домінувала «селянська ві­йна» в двох актах (1918-1922 і 1928-1933), досягнувши свого апогею і кінця Голодом, який Сталін спочатку ненавмисно спровокував своєю неправильною політикою, а потім злочинно використовував як зброю, щоби виграти війну. Зайве нагадувати, що Україна, хоча і не єдина, була безумовно найбільш важливим «фронтом» цієї війни.
	I soon published them: together with my studies on the civil war, and on the Holodomor, they contributed to my interpretation of the first stage of Soviet history as a history dominated by a "pcasant war" in two acts (1918-1922 and 1928-1933), culminating in, and ended by, the famine that Stalin first unwillingly causcd by his ill-directed policies, and then criminally used as a weapon to win it. Needless to say, Ukraine, though not the sole, was by far this war's most important "front".

	Україна увійшла в мене і мої дослідження, тому що вона справді була центральною для сучасної історії Європи. Я можу навіть сказа­ти, що вона у деякому сенсі «змушує» мене вивчати її історію. Усе ж вона дала мені набагато більше, ніж я міг мріяти: нові погляди і нові інтерпретації радянської та європейської історії, кількох моїх найдорожчих друзів, а тепер навіть Премію Антоновичів, за яку я найбільш вдячний.
	Ukraine thus imposed herself upon myself, and my research, because she has indeed been central to European modern history. In a way, I could even say that she "forced" me to study her history. Yet she has given me much more than I could dream of: a new outlook on, and new interpretations of, Soviet and European history, some of my dearest friends, and now even the Antonovych Prize, for which I am most grateful.