Голодомор в Україні (1932—1933)

Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Емблема жалобних днів за жертвами Голодомору

Жертви голоду на вулицях Харкова, 1933 р.

Цитати

	Я пройшов через безліч сіл... Скрізь чув плач: «У нас немає хліба. Ми помираємо! Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду».
	— Ґарет Джоунс

	Я ніколи не посмію цього забути... Хліборобів, які в снігу на колінах жебрають шматок хліба.
	— Малкольм Маггерідж

	Усі радіостанції просимо рознести наш голос цілому світові: може дійде він і до убогих хатин конаючих з голоду селян.
	— Андрей (Шептицький)

	Великий Голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила — як щодо кількості жертв, так і щодо людських страждань.
	— Мілена Рудницька

	Ідеться про життя мільйонів. Тому я не міг мовчати.
	— Йоган Людвіґ Мовінкель

	Почалася тепла погода і сходять всі посіви… Колгоспи сіють… Люди мруть з голоду…
	— Нестор Білоус

	Що сьогодні є рядовий знімок, те завтра буде історією.
	— Марко Желізняк

	Щоденник я присвятила своїм дітям, щоб вони літ за 20 прочитали й побачили, як страждав і стогнав народ, який був жахливий голод, якими жорстокими методами будували соціалізм.
	— Олександра Радченко

	Не було в історії людства катастрофи таких величезних розмірів, яка привернула б таку малу увагу міжнародного світу… Голод був інструментом національної політики більшовиків, вжитим свідомо як останній засіб зломити опір українського селянства проти системи.
	— Вільям Генрі Чемберлин

	Марія стоїть над дитиною і думає: «Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба... Зовсім трошечки хліба...» — «Марія»
	— Улас Самчук

	В селі Кленоточі люди вмирали, як і скрізь на Україні, — їхній хліб і всяку поживу забрано, а самих покинуто на неминучу гибіль; бо держава, використавши силу проти них, як смертельний противник, відняла, крім харчів, також можливість заробити на прожиття. Стан — гірший, ніж під час чуми. — «Жовтий князь»
	— Василь Барка

	Тут я побачив людей, що помирали на самоті, повільно, помирали страхітливо, безцільно, без надії, що їх жертва виправдана. Вони потрапили в пастку і залишились там помирати від голоду, кожен у власному домі, за політичним рішенням, прийнятим у далекій столиці за столами для нарад і банкетів. Не було навіть розради від неминучості щоб полегшити жах.
	— Віктор Кравченко

	Голодомор є класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме — винищення української нації.
	— Рафал Лемкін

	Суд історії не може оголосити іншого вироку радянському режимові, крім кримінальної відповідальності.
	— Роберт Конквест

	Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
	— Джеймс Мейс

	Хай ця гірка Книга, народжена після десятиліть безмолвства, ляже першим каменем у підмурок всенародного пам'ятника трагічної історії українського народу. Ми прагнемо відродження українського народу взагалі і головного носія українства — селянина, зокрема. Відродження можливе лише тоді, коли народ не втратив свою пам'ять. — Про книгу «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал».
	— Лідія Коваленко-Маняк

	Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті — нема проблем. — На міжнародній конференції про Голокост і геноцид у Тель-Авіві у 1982 р.
	For Stalin to have complete centralized power in his hands, he found it necessary to physically destroy the second largest Soviet republic, meaning the annihilation of the Ukrainian peasantry, Ukrainian intelligentsia, Ukrainian language, and history as understood by the people; to do away with Ukraine and things Ukrainian as such. The calculation was very simple, very primitive: no people, therefore, no separate country, and thus no problem.
	— Джеймс Мейс

	Вважаю, що те, що відбулося в Україні під час Голодомору в 1932–1933 роках, було державною кампанією штучного голоду, проведеною в ім’я економічного розвитку та політичної революції, совєтизації за часів Сталіна, і це була геноцидна кампанія, яка вразила цілий клас селянства. Ми бачили таку ж геноцидну кампанію із голодом під час так званого Великого стрибка в Китаї за правління Мао. Голод був зброєю, інструментом у геноцидних кампаніях.
	— Венді Лавер

	Геноцид, здійснюваний власною владою! Щоб повірити в таке, треба переосмислити прожите життя. Не всі готові замислитися над минулим, тим більше — відділити себе від нього. Голодомор, хоч би яким страхітливим явищем він був сам по собі, змушує переоцінювати багато інших подій, явищ, цінностей — всю історію радянської доби. Тому протиборство навколо цієї дражливої теми не припиняється.
	— Станіслав Кульчицький

	Голодомор — це було напоумлення, смиренність з боку Господа нашої гордині, яка повстала проти себе самого, проти буття людини. Є такий український вираз, трохи вульгарний — катюзi по заслузi. Ми отримали те, що заслужили.
	— Онуфрій (Березовський)

	Є такі сили, які намагаються зробити голодомор клином між Росією і Україною, мовляв, росіяни, росіяни пригноблювали українців. Але, я думаю, в Росії тоді від голодомору загинуло більше народу, ніж в Україні.
	— Онуфрій (Березовський)

	Голодомор це ніщо інше як прояв багатовікової гібридної війни, яку Росія веде проти України.
	— Петро Порошенко

	Голодомор був системним та страхітливим геноцидом мільйонів українців тоталітарною радянською владою. Дітей, жінок, і чоловіків морили голодом та страчували лише за те, що вони намагались говорити рідною мовою, зберігати рідну культуру, землю та жити у мирі.
	— Джастін Трюдо

	Голодомор був організований, щоб вживити нам ген «страху і покірності». Найкраща пам'ять про загиблих — знищити цей ген у собі раз і назавжди! [1]
	— Вакарчук Святослав Іванович

	Жах тієї події більший тим, що голод той створено штучно і планово; що навістило те беззаконня найбільш працьовитий наш нарід, що свою родючу землю любив як свою матір і злочином-гріхом вважав не віддати їй своїх рук, не жертвувати їй поту, не посіяти на ній плодючого зерна. Жах тієї події теж тим великий, що Європа, світ про те знали... і мовчали. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
	— Йосип (Сліпий)

	Жертви того голоду — то мовчазні свідки для світу, і ні в минулому, ні тепер, ні в найближчі роки немає оправдання для тих, що людиноненависницьку науку комунізму і безбожництва сіяли і сіють по світі, щоб нищити в людині Божий образ, багном її сквернити, як казав Шевченко; топтати людську гідність і Богом дані кожній людині права на життя, правду, свободу, мир і справедливість. Наші голодом заморені брати і сестри є вже суддями світу, що ловиться на великий комуністичний обман, за словами св. Павла: «Хіба не знаєте, що святі будуть світ судити» (1 Кор. 6, 2). — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
	— Йосип (Сліпий)

	Штучний голод в Україні — голос перестороги мучеників, що кличе до покарання, до призадуми і навернення. Таким голосом свідчення і перестороги для вільного світу остався наш народ із Божої волі до сьогодні нашими ісповідниками, мучениками, героями, каторжниками, гоненими і переслідуваними Христа ради. Те їхнє свідчення, починаючи від жертв голоду 1933 року, маємо передати світові для перестороги і науки. — Із Пастирського послання Патріярха Йосипа (Сліпого) в трагічні роковини голоду в Україні 1933 року, Рим, березень 1983 р.
	— Йосип (Сліпий)

	Голодомор 1932-1933 рр. в Україні — це геноцид, який також заперечувався Заходом. За словами історика Роберта Конквеста, це була перша масштабна операція, в якій Радянський Союз застосував методи Великої брехні, що були започатковані Адольфом Гітлером, для здійснення впливу на громадську думку за кордоном. Якщо брехня досить велика або навіть колосальна, ніхто не повірить, що правда може бути настільки безсоромно спотворена. Метод спрацював, і він досі працює, оскільки надто часто можна почути розмови про так звану полеміку щодо фактів Голодомору. — З промови на церемонії вручення Літературної премії Європейського Союзу, 2019 р.
	— Софі Оксанен

	Розв'язка цієї дискусії полягає у визнанні факту, що в 1932-33р роках в Україні був не оодин, а два голоди. Перший, 1932 року, був дійсно всесоюзним; другий, 1933 року, був навмисне спрямований проти України. Без цього другого голоду людські втрати України були б на декілька порядків нижчими. — Про дискусію істориків чи був голод 1932-33 геноцидом.
	— Ярослав Грицак

	...у «новому прекрасному світі» в ім'я поступу можна було грабувати, вбивати мільони людей і робити це цілком безкарно, якщо ці вбивства обґрунтовувалися «історичною необхідністю» і робилися в ім'я історичного поступу. — Про темний бік модерності, який показав український Голодомор.
	— Ярослав Грицак

	Радянський Союз мав дві лінії поведінки щодо заперечення голоду – для міжнародної спільноти та внутрішнього споживача. Останню, за терміном британського соціолога Пола Коннертона, можна назвати «репресивним стиранням». Радянська влада вперто і послідовно знищувала докази скоєного злочину. Фальшували та приховували статистичну інформацію. На місцях масових поховань жертв голоду будували дороги, об’єкти інфраструктури, насаджували сади. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили»
	— Андрій Козицький

	Водночас залякували усіх, хто пережив Голодомор. Будь-яку згадку про голод розцінювали як антирадянську агітацію. Поширення інформації про Голодомор вважали великою небезпекою для СРСР. За те, що люди в розмовах чи навіть приватних щоденниках згадували про голод 1932–1933 років, їх ув’язнювали. Прикметно, що засуджених за збереження пам’яті про Голодомор, не реабілітовували майже до самого розпаду Радянського Союзу. — З інтерв'ю «Велика брехня: як Радянський Союз заперечував Голодомор і чому йому вірили»
	— Андрій Козицький

Спогади очевидців Голодомору

	Тоді був неврожай, засуха. А ще відбирала влада те, що виростили люди. Ті, що відбирали, документів не пред'являли. Люди їм не заперечували… Приходили чоловіки — 4—5 осіб. З'являлися в вечірній час. Забирали зерно, продукти, дивилися по горшках, яка є їжа — і з'їдали або виливали. Приходили щоденно. Люди від них усе ховали, закопували. Але сховати було неможливо. Вони шукали із шомполами, переколювали геть усе. Люди їли, що було: в полі мерзлу картоплю, мишей, котів, липові листки, корінці, ягоди, гриби, їжаків, відростки від калини, які підпікали або їли сирими. Всі голодували. Дуже багато вмирало людей, цілими сім'ями. Ховали їх попід хатами. На них нема ні хрестів, ні пам'ятників. їх згадують ті, хто зостався живим. В їх смерті я виню лише владу.
	— Заріцька Станіслава Іванівна, 1923 р. н., село Яворівка Житомирської обл.

	Пам'ятаю, тоді у людей все забирала влада — проводила „викачку“. Робили це місцеві. Людей залишали без засобів існування. Виживали хто як міг. З липи здирали кору, сушили і пекли коржі, з сосни ламали відростки, їли шишки, вживали різні корінці, дикий бур'ян, варили борщ з кропиви. Їли горобців, їжаків, собак, котів. У кого було що міняти, то міняли на їжу.
	— Патлатюк Ядвіга Миколаївна, 1922 р. н.

	Наш дід ховав у ямах. Під ліском, в огороді, саду. І в полі. Ставив мітки. Ставив траву, щоб виглядала з-під снігу. Буряки, які садили в огороді, не викопували. А вже викопували мерзлими. Мерзле не заберуть. А ми це їли. Літом збирали колоски, ходили шукали ховрахів, ловили деркачів на лугу, їли голубів. У діда була голубятня, поступово з'їли. Пропала у нас собака, то дід казав, що вовки з'їли. Вони приходили, я їх бачив. А потім уже нам сказала мати, що ми ту собаку з'їли. Комсомольці попереджали родичів. Своїм знайомим, щоб ховали картоплю і поживу, щоб вижити. Так за те потім їх розстріляли.
	— Циба Василь Іванович, 1928 р. н., село Райгородок Чернігівської обл

Євченко Касян Дмитрович, 1925 р. н., село Жидівці, Попільнянський район, Білоцерківська округа, Київська губернія, Українська СРР, СРСР

	Я виступаю з цієї важливої трибуни України не тільки як Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату, а й як один з останніх свідків Голодомору, бо мені в 32-33 роках було чотири роки. І я добре пам'ятаю, що відбувалося. Тільки я не розумів тоді, яка причина того, що, як батьки говорили, врожай був великий, а хліба не було[…] Перша [причина голодомору]: це те, що на той момент перепис населення показав, що українців — 85 млн, а росіян — 65 млн. Тому безбожне радянське керівництво вирішило знищити українців, щоб не переважали над росіянами. В результаті того Голодомору, перепис 1939 року вже показав, що кількість українців становила лише 65 млн, а росіян — збільшилася. Друга: Зробила свою справу цитата Бухаріна: „Хто володіє хлібом, той має владу“. А хлібом володіли українські селяни. Почався процес, щоб хліб передати у руки радянської влади, а українські селяни відмовлялися йти в колгоспи[…]Визнання Голодомору Геноцидом — це те, що сьогодні утверджує нашу державу. Український народ укріпляється і зміцнюється. Нас знищували, а ми живі і не тільки живі, а й утверджуємося. Наші молоді хлопці на сході України захищають нашу державу, віддаючи і тіло, і душу за нашу свободу. Це правда, бо в рабстві жити ми не хочемо і не будемо[…] Росіянам хліб давали [а українцям ні]. Я думаю що з часом весь світ визнає що це був геноцид а не звичайний голод
	— Патріарх Філарет (Денисенко) нар. 1929, Благодатне, Амвросіївський район

	Я була малою дитиною, всього осягнути і запам’ятати не могла. На жаль, багато імен стерлося з пам’яті. Але рідних своїх не забути. Першим помер з голоду батько Чубак Єфрим Антонович. Важко і довго мучився, весь опух, лежав, не маючи змоги підвестися. Мати, довідавшись, що активісти з “мітли” хочуть забрати у нас корівоньку, швидко, за півціни, продала її. А вже під вечір у двері стукали сільські активісти: Солоїда Дем’ян та Колісніченко Архип. Нашвидкуруч сховавши гроші за затулу, побігла відчиняти двері, які ледь витримували удари кованих чобіт. Та де там… Нишпорки швидко знайшли гроші, забрали все до останньої копійки. Не зупинило їх навіть те, що господар, хрипівши, конав на лаві. Похоронили його через кілька днів на ряднині, бо на труну вже грошей не було. Слідом за батьком померли і брати: Дмитро та Федір, сестри: Тетяна та Онися. Вижили лише мама, я і сестра Катерина.
	— Шкарупа (уроджена Чубак) Віра Єфремівна, 1928 р. н., с. Велика Василівка Любашівського району Одеської області

	Важкий був рік 1932. Неврожай, викликаний засухою, був досить відчутним, але справжнє горе несли з собою активісти з “мітли”. Батько, Никифор Євдокимович, з матір’ю, Єлизаветою Юстимівною, потайки вночі закопали мішок пшениці під будою собаки Фріми. Не забарилися і активісти: голова колгоспу Мартинюк Іван Григорович, Солоїда Дем’ян та баба Гася Солоїда.
	— Морозюк Феодосія Никифорівна, 1927 р. н., с. Велика Василівка Любашівського району Одеської області

	Пам’ятаю, як до нашого двору завітали активісти з “мітли” — Ганна Шайтан, Ніна Даценко та інші. Нишпорили по всіх закутках, шукаючи зерно. Радості їхній не було меж, коли знайшли в сараї закопану пшеницю. Батько, аби не арештували, сховався за дітьми на лежанці. Ми тихенько сиділи, звісивши ноги, і зиркали спідлоба на непроханих гостей. Але Ганна Шайтан розгледіла в закутку батька і, незважаючи на те, що він жестом показував: “Мовчи” — адже, все-таки, була сусідка, виказала його. Батька, Коростієнка Василя Івановича, 1904 року народження, заарештували і доправили до райцентру Троїцьке. Вбита горем мати, супроводжувала його. Назад поверталася пізно. Був сильний мороз. Коли зайшла до хати, перед очима постала моторошна картина: перелякані діти, вибите вікно, затулене подушкою, а посеред хати викопана яма, — то активісти гадали, що зерно закопане і в хаті. Від сильного морозу, ноги в матері примерзли до чобіт. Зняти чоботи змогла, лише потримавши ноги в мисці з водою. Тата через декілька днів випустили. Можливо тому, що слідчий попався добрий. На його питання: ”За що сидиш?” — тато відповів: “Не знаю”. А можливо тому, що камера тимчасового утримання була переповнена. Коли настала весна, знесилені люди почали ходити в колгосп на роботу. За це отримували хоч якусь їжу. Проте, добре платили: аж один кілограм борошна, тим, хто збирав по селі померлих. Траплялось таке, що забирали людей ще живих. Якось, проходячи біля підводи з мерцями, бачила, як один чоловік ще рухав ногою. Люди ставали байдужими, як до чужого, так і до власного горя. Живі перестали звертати увагу на мертвих. Пам’ятаю розмову жінок, котрі йдучи на роботу, зустріли чоловіка з підводою, що збирав мерців: — Заїдеш, мого забереш. — До мене теж заїдь, двох забери.
	— Яковенко (уроджена Коростієнко) Катерина Василівна, 1927 р. н., с. Шайтанка Любашівського району Одеської області

	Наша сім’я налічувала 11 чоловік: батьки і 9 дітей. Першим помер в 1932 році батько — Батажан Андрій Федорович. Було йому на той час 52 роки. 1933 року на 48-ому році життя померла мати — Батажан Катерина Федосіївна. Хоронили її в ящику. Діти самі віднесли її на цвинтар. Самі ж і викопали яму. Коли маму несли в ящику, в ній всередині все булькало. Через два дні під хатою на сонечку повмирали з опухлими головами і животами Гаврило, 1903 року народження, Карпо, 1902 року народження, та Яків, 1924 року народження. Не набагато довше прожила Маня, 1925 року народження. Коли вранці я почала її будити, щоб збиратися в дитячий садок, то вона вже була мертва. Те, що я залишилась жива, повинна завдячувати брату Івану. Він був старший. Ходив до колгоспу, насаджував лісополоси. За роботу щодня отримував пляшку молока і шматок макухи. Ділив на всіх. В мене тоді опухли голова і живіт, ноги були дуже тоненькими. Ніхто не міг подумати, що я виживу. Сестра Варка казала брату: ”Не давай їй їсти, може, хоч ми залишимося живі”. Проте Іван потайки в рукав ховав для мене шматочок макухи. По сусідству з нами жив Думанський Северин, то він 3-ох померлих дітей замотав в одне рядно і погрузив на підводу. Так 3-ох і схоронив в одну яму. Від голоду померли і батьків брат Батажан Мартин Федорович, і його дружина — Ганна, і четверо їх дітей. Пам’ятаю лише, що одного звали Карпо. Також померли від голоду батькова сестра Тіщенко Олександра Федорівна, її чоловік — Гаврило. З шести їхніх дітей померло четверо. Одну з померлих звали Маруся.
	— Батажан Дар’я, 1928 р. н., с. Новоселівка (нині західна частина села Шайтанка) Любашівського району Одеської області

Див. також

• Вивчення Голодомору 1932—1933 років в Україні
• Визнання Голодомору геноцидом

Джерела

• Барка В.. Поезія. Повість «Жовтий князь». — К.: Наук. думка, 2005. — 304 с. — ISBN 966-00-0142-8
• 125 думок патріярха Йосифа Сліпого Упоряд. Ференц Тереза. — Львів: Свічадо, 2017. — 144 с. — ISBN 978-966-938-103-3
• Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. — Київ: Портал, 2021. — 432 с. — ISBN 978-617-7925-09-4