Аґнешка Голланд

Аґнєшка Голланд (пол. Agnieszka Holland; нар. 28 листопада 1948) — польська режисерка, сценаристка та акторка кіно і телебачення, яка проживає у Франції (з 2008). Голова Правління Європейської кіноакадемії.

Аґнєшка Голланд

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

Б

Бути вільним значить поважати інших і не боятися. Це не так вже легко, красиво і романтично. Свобода має свою вагу, і, мабуть, це причина, чому багато людей її уникають.

В

Всі мої фільми, навіть менші роботи для телебачення, були важливими зупинками в моїй подорожі. Я не озираюся назад і не кажу «це було помилкою, сьогодні я б зробила інакше». Те, що я робила тоді, відповідало часу, в якому перебували я, кінематограф і світ загалом. Може, не всі мої фільми були успішними, але на якомусь рівні я ідентифікуюся з ними всіма.

Г

Гадаю, що життя під гнітом, у конфліктному і небезпечному світі дуже погано для пересічних громадян, але дуже добре для митців і фільммейкерів — це надає історіям реальний субстрат, навіть якщо вони не є політичними. Справжні загрози створюють гравітацію, яка зробила таким великим, приміром, покоління кінематографістів після Другої світової. Це досвід, який допомагає зрозуміти, що важливе, а що ні, за що варто боротись, а за що ні. Так що я обов’язково стежитиму за новинками українського кіно.

Д

Для мене хороший фільм — це той, що ставить більше питань, аніж дає відповідей; той, що зачіпає речі, процеси, які відчутно всередині, але про які не знаєш, як говорити. Мене найбільше захоплюють фільми, які показують реальність з прихованого, невидимого боку — і водночас, дивлячись їх, ми можемо сказати: так, це правда про нас.

З

З початку пандемії я дуже ретельно стежила за світовими медіа, слухала, що кажуть філософи, письменники, соціологи та політики і спостерігала, як люди змінюють свої потреби, погляди, звички. Ця нова реальність настільки незвична, неосяжна, хвилеподібна, що спостерігати за нею зараз цікавіше, аніж дивитись кіно чи серіали. З іншого боку, зміни навколо дуже драматичні та інтенсивні. Те, що відбувається в Польщі, ці дивні президентські вибори і фашизація уряду; вибори в США і поведінка їхнього президента — це все набагато сильніше, ніж, приміром, «Картковий будинок», і стає дедалі екстремальнішим. Щоб все це опрацювати, потрібне вміння передбачити, як розвиватиметься ситуація, — і дистанція, має пройти час. Так що наразі я просто збираю матеріал.

І

Інші країни зараз теж переживають кризу демократії: цьому сприяють глобалізація і страхи, пов’язані з революцією Інтернету, кліматичними змінами і змінами гендерних ролей. Багатьом цього стає занадто, і вони починають шукати лідера, який пообіцяє створити безпечну бульбашку. Це родюче підґрунтя для встановлення авторитарних чи навіть тоталітарних режимів, які дають дуже прості відповіді на дуже складні, невирішувані питання. Фейкові відповіді, але на скільки-то часу їх вистачає.

Історичні фільми для мене — не про історію, а про те, як історія відображається сьогодні. Вона присутня в нашому особистому та політичному виборі, присутня в небезпеках, які ми ще не бачимо, але передчуваємо. Тож історична драма — про наше сучасне життя на Землі та про те, що ми можемо з ним зробити.

К

Кіно стане хорошим знов, але для цього нам доведеться бути хоробрими: покинути зони комфорту і боятися не випробувань, а посередності.

Л

Люди бояться, бо знають, що їхнє життя дуже крихке: вони налякані і егоїстичні водночас. А щодо тих, хто мають сміливість — я не знаю, чи це їм просто дається само по собі. Я знімала про це фільми, але в мене немає відповідей.

Н

Наші вчинки і провина стосовно євреїв, особливо в 1930-ті та під час Другої світової війни; наше ставлення до меншин, зокрема, української меншини — це все наші гріхи та провини. 90% сьогоднішнього населення Польщі — нащадки рабів, адже польські селяни були фактично рабами, — а намагаються поводитись, немов шляхтичі. Ми не вміємо визнавати себе неправими і завжди прагнемо винести свою провину назовні, знайти ворогів — німці, євреї, руські, комуністи, гомосексуали, — через яких ми недостатньо визнані, не такі хороші, як могли б бути. Певною мірою це також реакція на посткомуністичний перехід — з одного боку, дуже вдалий, з іншого — дуже болісний для великої частини населення.

У

У мене немає простого визначення, як зняти хороший фільм, або як оцінити, чи він хороший. Це, знову ж таки, щось дуже суб’єктивне та інтуїтивне.

Я

Я не знаю, чому в цей конкретний момент мені кортить розповісти ту чи іншу історію. Багато історій приходить зовні: люди надсилають мені листи, або я знаходжу їх в книгах чи статтях, і раптом щось в мені починає резонувати. Гадаю, це відбиває мій внутрішній розвиток і почуття щодо реальності навколо. Коли щось видається мені релевантним не тільки на політичному, а й на екзистенційному рівні, з’являється почуття, що я мушу розповісти цю історію, вона стає моїм випробуванням.

Я не думаю, що фільм може змінити історію. Зроблений чесно й потужно, він може допомогти багатьом людям зрозуміти, що історія не така, як вони собі уявляли, що вона є певним способом думати про майбутнє. На жаль, таке кіно виходить дуже рідко. Але ми повинні й далі намагатися робити його.