Буткевич Максим Олександрович

Буткевич Максим Олександрович (*16.7.1977, Київ) — український правозахисник, журналіст, громадський діяч, військовослужбовець.

Буткевич Максим Олександрович

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Вислови

• Я, зазвичай, не називаю себе «правозахисником» — це високе звання, і його ще треба заслужити.

• В дитинстві про правозахист ніхто не мріє. Це штука, яка навантажує.

• Правозахисники — це асенізатори, вигрібаємо каналізацію. Але щораз, коли вдається допомогти людині, я відчуваю, що «врятував чийсь світ».

• До 2013 року ми достеменно знали, що громадяни Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану, Азербайджану, Російської Федерації чи Білорусі не мали жодного шансу отримати статус біженця. Лиш через те, що офіційний Київ не хотів «сваритися» з офіційними Москвою, Мінськом, Ташкентом, Душанбе… І це були відмови майже у 100 %, і всі — політично вмотивовані.

• На початку березня 2014 року активісти і активістки, у тому числі і я, утримували окупацію ДМС [Державної міграційної служби]. Тим самим ми намагалися не дати знищити документи, які би свідчили про політично вмотивований характер попередніх відмов у притулку.

• Зараз треба щось робити із системою Інтерполу. Дедалі більше авторитарні країни подають заяву про пошук біженця за фактично політичними статтями, замаскованими під кримінальні. І якщо людина перебуває в розшуку Інтерполу, її зобов'язані затримати. А це використовує проти своїх опонентів Таджикистан, наприклад. І Російська Федерація, Казахстан…

• Для нас це сумний урок Майдану: те, що чиновники починають говорити з громадянами й виконувати обіцянки тоді, коли бояться. Бояться, що до них прийдуть хлопаки й дівчата в балаклавах і з бейсбольними бітами, нехай навіть вони й розмовляють чотирма мовами.

• Пригадуєш притчу про немовлят, яких чудовисько кидало в річку? Людина рятувала одного-двох-трьох немовлят, яких несло за течією — і була така, зрештою, заклопотана і стомлена, що в неї зовсім не було часу піти подивитися, а хто ж тих немовлят кидає в річку.

• Україна одна з тих країн, яка мала би бути гостинною до біженців уже хоча б через власну історію… Ми не мали б половини своєї історії, літератури ХХ століття, якби українців-утікачів не приймали інші країни. І це саме стосується й багатьох інших народів, з якими разом ми творимо скарбницю світової культури.

• Давайте почнемо з того, що біженці — це ми.

• Найнебезпечнішим для України був час між 2006 і 2009 роками. Тоді сталося різке зростання злочинів на ґрунті ненависті, збільшення жорстокості… Ситуація стрімко розвивалася за російським сценарієм, хіба що із «відставанням» на кілька років. Цю тенденцію, на щастя, вдалося переломити.

• Один напад, одна осквернена менора чи один коктейль Молотова, кинутий у мечеть, — це на один більше, ніж треба.

• Аргументи про «національну безпеку», «традиції», і взагалі націю як основу держави, дозволяє обмежувати багато прав і свобод — зокрема, свободу вираження поглядів.

• Через війну частина людей вимушена замовкнути, але ж не припиняє думати.

• В якийсь момент можна не помітити, як перетнемо межу, яка відокремлює вільніші спільноти від невільних.

• І якщо з огляду на війну ми робимо країну трішки менш вільною, щоб потім вона знову стала вільнішою. Ні, це «потім» ніколи не настане. За таких обставин Україна має бути не просто вільних, а й сміливих людей.

• Патріотизм — це інструмент. Скажімо, як молоток: ним можна і будинок побудувати, а можна і людину вбити.

• Недарма існує вислів, що коли держава починає називати себе Батьківщиною — вона готується до війни… Держава не може бути найвищою цінністю.

• Держава як явище виникла в певний історичний момент і… зникне в певний момент.

• Мені потрібна Україна як країна вільних людей, як проект, як суспільство, і наш рух до ідеалу, де на цій землі всі зможуть жити без страху. Незалежно від того, ким вони є і які думки висловлюють.

• Працювати у корпораціях, де над тобою ієрархія — цікаво, але мені ближчі мережі, які складаються з невеличких мобільних груп.

• Я прагнув… глобально зсунути світову систему в бік більш людського, більш людяного сценарію розвитку.

Про нього

• Ми, правозахисники, які багато років використовували право для захисту людей, не маємо жодних правових механізмів, щоб зупинити російські звірства. Тому багато хто із правозахисників були змушені із зброєю в руках захищати те, в що вони вірять. Як мій друг Максим Буткевич, який зараз у російському полоні. Він та інші українські військовополонені, а також усі затримані цивільні мають бути звільнені.
  — Олександра Матвійчук, Центр громадянських свобод

• Максим в цій галузі [права мігрантів та шукачів притулку] є одним з найкращих фахівців.
  — Ангеліна Карякіна, Суспільне

• Неймовірно освічений і неймовірно тонкий, багато всього бачив і знає. З іншого боку, він неймовірно відкритий і простий у спілкуванні, тобто може допомогти, проконсультувати будь-яку людину.
  — Вікторія Лещенко, Docudays UA

• За останні двадцять років Буткевич утвердився як один із найактивніших правозахисників, який бореться проти будь-якої дискримінації та відстоює толерантність.
  — Посольство України у ФРН

• Макс — він філософ. Людина активної громадянської позиції, інтелектуал, який завжди боровся проти несправедливості. Запам'ятався своїми глибокими знаннями музики і нестандартними підходами … Для мене Максим Буткевич уособлює дух Григорія Сковороди.
  — Ірена Таранюк, ВВС Україна

• Максим завжди говорив, що нелегальних людей не буває, нелегальних людей не може бути. Він один з тих, хто найбільше захищав мігрантів в Україні. У цій сфері він є одним з найвпливовіших правозахисників.
  — Андрій Куликов, Громадське

• Анархіст і пацифіст одночасно … нуль невиправданої агресії і 100 % логіки та аргументів, ерудиції і обізнаності.
  — Осман Пашаєв, ATR

• Максим багато років був переконаним антимілітаристом. Це наймирніша людина, яку я знаю.
  — Тетяна Печончик, Центр прав людини ZMINA.