Василевська Ванда Львівна

Ва́нда Льві́вна Василе́вська (1905, Краків — 1964, Київ) — польська радянська письменниця та громадська діячка. Тричі лауреат Сталінської премії (1943, 1946, 1952). Депутат Верховної Ради СРСР 1—6-го скликань (у 1940—1964 роках).

Василевська Ванда Львівна

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Цитати

Я закохалася в країну Полісся й Волині, в українську й білоруську землю, оповиту річками. Взнала долю людей, які тут жили в таких злиднях, що їх важко навіть змалювати буквами, боролися, гинули замордовані

Недалеко від моїх Камен, відразу ж за Бугом, починалися українські села. Дивно, як події мого життя ніби навмисне йшли прямою дорогою в єдиному напрямі. Мабуть, і тут теж вплинуло моє дитинство. Українські пісні знав і любив мій батько, писав про них словами, повними захвату… Я ще змалку успадкувала від нього любов до України

Для заморських далеких портів, для чужих доків ростуть тутешня сосна і тутешній дуб, - з гіркотою відзначає Ванда Василевська. - А в мужицьких хатах нема палива, нема жердя для огорожі, нема брусів для нового хліва

Широкий Стир буйною хвилею котиться по щедрій землі. Кущі калини в білому цвітінні, непрохідна гущавина квітів, а далі – дуби у високій, по пояс, трави та гнізда лелек на високих деревах. Запаморочливий запах квітів. Казкова земля, голуба, золота, зелена земля, здається, створена для щастя — про Полісся

Сльозами i кров'ю покривалась українська земля. Я мандрувала по цих місцях кілька років тому, збираючи матеріал для книги. Я бачила селянських дітей. Блідих, хворих дітей, які кривими ніжками переходили через заболочені шляхи запущених сіл. Я бачила маляток, які сотнями вмирали без допомоги і врятування. Я бачила цілі села, де не було людини, яка б не сиділа в тюрмі. Я бачила людей, яким під час слідства вбивали голки під нігті, яким поліція відбивала прикладами легені. Я бачила родини, годувальники яких розстріляні по дорозі, і родини тих, яких вішали без суда і вироку на гратах тюремної кухні.

Тут сипались вироки на дванадцять-п'ятнадцять років. Звідсіль цілими громадами йшли в концентраційний табір Береза Картузька. Тут в ім'я "пацифікації" зривали дахи будинків, палили хліба, знищували худобу, прирікаючи людей на голодну смерть...

Я мандрувала ріками України, я проходила через українські ліса, і рум'янець кривавого сорому покривав моє обличчя, хоч я не належала до табору тих, що ображаються, а перебувала в стані тих, хто бореться з несправедливістю. А тут мені було соромно, що я — полька.

Я побачила, що український народ добре розібрався в тому, що є дві Польщі. Польща, символом якої була поліцайська палиця і концентраційний табір, Польща, яка пригнічувала, давила і була дужа і хоробра, коли справа йшла про пригнічення. Та Польща, яка робила великі несправедливості і обманювала, яка зрадила свойому народові; видала на смерть селянина, робітника, одягнутих в солдатські мундири, посилаючи їх в бій без зброї, харчів і зв'язку, без плану — на залізну стіну танків і під град бомб, які падали з літаків. І друга Польща — Польща пригнічених і скривджених.

	Внаслідок Першої світової війни, повалення царизму революцією утворилася Польська держава, на сто двадцять років позбавлена ​​самостійного існування. І відразу воно оголило своє класове обличчя. Це була капіталістична держава, до того ж залежна від іноземного капіталу, з усіма наслідками, які з цього випливали. (…) І тому я в тринадцять-чотирнадцять років ходила на робітничі збори і демонстрації, а з першого курсу університету була членом соціалістичної молодіжної організації.
	W wyniku pierwszej wojny światowej, obalenia caratu przez rewolucję powstało państwo polskie, przez sto dwadzieścia z górą lat pozbawione samoistnego bytu. I od razu obnażyło swe klasowe oblicze. Było państwem kapitalistycznym, zależnym w dodatku od obcych kapitałów, z wszystkimi wypływającymi stąd następstwami. (…) I dlatego mając trzynaście, czternaście lat, chodziłam na robotnicze zgromadzenia i demonstracje i od pierwszego roku uniwersytetu byłam członkiem młodzieżowej organizacji socjalistycznej.

Про Ванду Василевську

	Ми вважаємо Ванду Василевську письменницею польською, що жила й працювала з українським народом, а в Польщі інколи схильні поцінювати її як письменницю українську, що пише польською мовою
	— Юрій Смолич

	Ванда Василевська з повним правом називається письменником-борцем. Вона любить народ, про якого пише, знає його добре, ненавидить його ворогів. Цією любов'ю і цією ненавистю пройнята вся її книга — рецензія на книгу Ванди Василевської "Земля в ярмі"
	— газета "Софія", Болгарія

	Корнійчук і Ванда — не сім’я, а банда
	— народна приказка

	Роман Ванди Васілєвської "Райдуга" ще один причинок до духовної убогости та вияловіння большевиків. Крім злобної тенденційности і повного не незнання української дійсності цей новий твір большевицьких літературних підхалимів не має нічого, на чому могла б спинитись наша увага.21.11.1942
	— Р. Сайгор

	Вона щиро вірила, що територія на сході Другої Речі Посполитої повинна належати Україні й Білорусі, бо там проживають здебільшого українці й білоруси.
	— Пйотр Ліпінський, польський журналіст

	Під час війни сформувався її мужній образ: сильна жінка в формі полковника Червоної армії, у високих військових чоботах, часто оповита цигарковим димом.
	— Пйотр Ліпінський, польський журналіст

	Зважаючи на різницю у віці, Сталін швидше міг бути батьком Ванди, ніж коханцем.
	— Пйотр Ліпінський, польський журналіст

	Васілевська вже відчувала себе частиною міжнародного комуністичного руху, для якого батьківщиною був Радянський Союз. В очах громадськості Ванда залишалася прихильницею Польщі як ще однієї совєтської республіки.
	— Пйотр Ліпінський, польський журналіст

	Коли Ванда у Львові зраджувала Польщу, її старша сестра, Гальшка, брала участь в антисовєтському підпіллі. Пізніше вона потрапила в руки ґестапо й до концтабору. Померла в еміграції у Великій Британії. Сьогодні Гальшка — героїня, про яку мало хто пам’ятає, а Ванда — відома зрадниця, яку досі проклинає чимало поляків.
	— Пйотр Ліпінський, польський журналіст

	Вона була загалом ласа до чоловіків
	była w ogóle łasa na mężczyzn.
	— Александр Ват

	Було щось ненормальне в тому, що вона вибирала чоловіків. Мабуть, у неї були чоловіки, які інтелектуально не розвивалися. Сама вона зізналася, що може любити тільки тих чоловіків, які стоять нижче. Вона була прив'язана до них і ревнувала їх, у неї був "інстинкт власника" в цьому плані. Вона любила їх по-своєму. Вони були незамінними, але не були найважливішим у її житті.
	Było coś nienormalnego w jej dobieraniu sobie mężczyzn. Musiała mieć mężczyzn niedorastających do niej intelektualnie. Sama zwierzała się, że potrafi kochać tylko mężczyzn niżej od niej stojących. Była do nich przywiązana i o nich zazdrosna, miała w tym zakresie „instynkt posiadacza”. Kochała ich na swój sposób. Byli nieodzowni, ale nie byli najważniejsi w jej życiu.
	— Adam Ciołkosz

	Василевська, говорячи про пролетарську літературу, підкреслювала її свідому «упередженість». Це література на службі ідеї, на службі інтересам робітничого класу, пильність, воля до боротьби, віра в перемогу.
	Wasilewska, mówiąc o literaturze proletariackiej, podkreślała świadomą jej „tendencyjność”. Jest to literatura w służbie idei, w służbie interesów klasy robotniczej, obowiązuje ją czujność, wola walki, wiara w zwycięstwo.
	— Владислав Броневський

	В українському місті [Львові] на той час [1939 рік] було 90 польських, 14 єврейських i лише 3 українські школи. Я почав переводити школи на українську мову навчання, i вже за рік їх було 70. Серед населення це не викликало спротиву. Однак письменниця Ванда Василевська написала особисто Сталіну скаргу, що Березняк “извращает понимание национальной политики”. Вже за кілька днів приїхала комiсiя з Москви, яка мала завершити перевірку до кінця червня. Я розумiв, що наслідки для мене будуть невтішними, якщо не трагічними. Адже Ста­лін прихильно ставився до панi Ванди, тож московські гості були налаштовані проти мене. До того ж, секретар обкому Приходько злякався i збрехав їм, ніби я провадив реформу без вiдома обкому. Але 22 червня на мiсто впали першi бомби...
	— Євген Березняк, керівник Львівського міського відділу освіти (1939-1941